PL EN


2016 | 7 | 141-152
Article title

The legal nature of the letter of credit relationship

Authors
Title variants
PL
Stosunek prawny wynikający z tytułu akredytywy
UK
Правова природа акредитивного правовідношення
Languages of publication
EN
Abstracts
PL
Pojęcie akredytywy nie jest nowe w prawie cywilnym. Skomplikowany charakter tego zjawiska prawnego doprowadził do odmiennej interpretacji w różnych systemach prawnych oraz ustawodawstwie poszczególnych krajów. Kwestia charakteru prawnego wynikającego z tytułu akredytywy niejednokrotnie była badana w rodzimej i zagranicznej cywilistyce. Jednak to, że zagadnienie prawnego charakteru stosunków wynikających przy otwarciu akredytywy wciąż jest aktualne i wciąż wymaga kompleksowej analizy prawnej, nie budzi wątpliwości. W publikacji „Jednolitych zasady i praktyk dokumentacji akredytywy” (Uniform Customs and Practice for Documentary Credits) z 25 października 2006 r. Nr 600, która weszła w życie 1 lipca 2007 r., akredytywa rozpatrywana jest jako jakakolwiek umowa (jakiekolwiek pismo), która jest nieodwołalna i stanowi konkretne (bezwarunkowe) zobowiązanie banku-emitenta do podjęcia realizacji określonych dokumentów zgodnie z umową akredytyw. Podobnie jak Kodeks Cywilny Ukrainy w artykule 626 omawia treść pojęcia umowy rozumianej jako porozumienie stron, Komisja Bankowa Międzynarodowej Izby Handlowej w nowym wydaniu UCP 600 także podkreśla umowny charakter stosunków wynikających przy otwarciu akredytywy. Poprzednie bowiem wydanie „Jednolitych zasad i praktyk” dotyczące akredytywy dokumentowej, interpretując akredytywę jako jakąkolwiek umowę, zostawiło podstawy do odniesienia akredytywy do jednostronnych czynności prawnych. Ogólnie biorąc, wszystkie poglądy na temat charakteru prawnego akredytywy można ująć w następujących koncepcjach: umowy zawartej pod warunkiem; umowy komisji; umowy zlecenie; umowy na rzecz osoby trzeciej; umowy poręczenia; zobowiązania specjalnego rodzaju sui generis. Stosunek prawny z tytułu akredytywy wynika tylko wtedy, gdy klient (płatnik) jest w sto­sunku umowy z bankiem-emitentem, wynikającej z umowy rachunku bankowego. Zawarcie umowy rachunku bankowego jest jedną z przesłanek powstania stosunku prawnego akredytywy. Inną przesłanką powstania akredytywy jest obecność stosunku umownego między płatnikiem a odbiorcą. Umową tą może być umowa sprzedaży, dostawy i inne. Akredytywa ma na celu zapewnienie wykonania zobowiązania pieniężnego, które powstało z umowy między płatnikiem a odbiorcą umowy. Jednak taki stosunek prawny nie wynika automatycznie. Aby otworzyć akredytywę, klient (płatnik) przekazuje do banku-emitenta wymagane oświadczenie, a w przypadku otwarcia akredytywy pokrywanej z góry — także przekazy pieniężne. Natomiast bank-emitent, przyjmując zgłoszenie, decyduje, w jaki sposób będzie realizowana akredytywa, oraz wyznacza innych uczestników akredytywy dokumentowej (bank pośredniczący, który pełni funkcję banku awizującego, bank wykonujący). Przyjęcie wniosku w teorii prawa cywilnego uznawane jest za akceptację, a zatem złożenie wniosku uznawane jest za ofertę. Akredytywa może być interpretowana jako dwustronna i odpłatna umowa konsensualna. W trakcie rozliczania akredytywy wszystkie podmioty stosunku prawnego mają do czynienia tylko z dokumentami. Jednak celem umocowania tej normy jest usunięcie możliwych subiektywnych okoliczności, które pozwalałyby uczestnikom na nadużywanie ich praw czy też niewywiązywanie się z ich zobowiązań wynikających ze stosunku prawnego z tytułu akredytywy. Przedmiotem umowy akredytowej jest usługa bankowa, która polega na wypłacie beneficjentowi określonej w warunkach umowy sumy albo wywiązaniu się z innych określonych w ustawodawstwie zobowiązań, pod warunkiem prawidłowo przestrzeganej umowy. Podsumowując, należy stwierdzić, że stosunek prawny z tytułu akredytywy pod względem natury prawnej jest cywilnym stosunkiem prawnym, który powstaje na mocy samodzielnej umowy o świadczeniu usług bankowych, w szczególności realizacji wypłaty określonej sumy beneficjentowi na podstawie spełnienia określonych warunków zapisanych w dokumentach zawieranych między klientem i bankiem-emitentem.
EN
Поняття «акредитив» не є новим у цивільному праві. Складність цього правового явища зумовила різне його тлумачення не лише у різних правових системах, а у за­конодавстві окремих країн. Питання правової природи акредитивного правовід­ношення неодноразово досліджувалися у вітчизняній та зарубіжній цивілістичній думці. Однак, актуальність визначення правової природи відносин, які виникають при відкритті акредитиву, не викликає сумнівів і потребує подальшого комплексного правового аналізу. У редакції Уніфікованих правил та звичаїв для документарних акредити­вів (Uniform Customsand Practice for Documentary Credits) від 25 жовтня 2006 року № 600, яка почала діяти з 01 липня 2007 року, акредитив розглядається як будь-яка до­мовленість, як би вона не називалася чи не позначалася, яка є безвідкличною і являє собою конкретне (безумовне) зобов’язання банку-емітента прийняти до виконання визначені документи відповідно до умов акредитива. Так само, як і Цивільний кодекс України у ст. 626 розкриває зміст поняття договір через домовленість сторін, Бан­ківська комісія Міжнародної торгової палати у новій редакції Уніфікованих правил і звичаїв для документарних акредитивів підкреслила договірний характер відносин, що виникають при відкритті акредитиву. Оскільки попередня редакція, тлумачачи акредитив як будь-яку угоду, залишала підстави для віднесення акредитиву до одно­сторонніх правочинів. Загалом усі погляди на правову сутність акредитиву можна об’єднати у наступні концепції: договору, укладеного під умовою; договору комісії; договору доручення або мандата; договору на користь третьої особи; договору поруки; особливого виду зобов’язань sui generis. Акредитивне правовідношення виникає лише у тих випадках, коли особа (плат­ник) перебуває у договірних відносинах з банком-емітентом, які виникли на підставі договору банківського рахунку. Укладення договору банківського рахунку є однією із передумов виникнення акредитивного правовідношення. Другою передумовою ви­никнення акредитивного правовідношення виступає наявність договірних відносин між платником та одержувачем. Таким договором може бути договір купівлі-продажу, поставки тощо. Акредитивне правовідношення має на меті забезпечити виконання грошового зобов’язання, яке виникло з укладеного між платником та одержувачем договору. Однак, акредитивне правовідношення не виникає автоматично. Для від­криття акредитиву клієнт (платник) подає до банку-емітента заяву, встановленого зразка, а випадку відкриття покритого акредитиву – також платіжні доручення. На­томість банк-емітент приймаючи заяву, визначає спосіб виконання акредитива, а та­кож інших учасників акредитивного правовідношення (авізуючий банк, виконуючий банк). Прийняття заяви розглядається у теорії цивільно права як акцепт, а відповідно подання заяви – оферта. З прийняття заяви банком-емітентом виконає акредитивне правовідношення, яке не зважаючи на те, що виникає для забезпечення виконання грошового зобов’язання за іншим договором, є не залежним від останнього, а також від відносин між банком та клієнтом (платником) за договором банківського рахунку. Таким чином, можна охарактеризувати акредитив як двосторонній, відплат­ний, консенсуальний договір. У процесі виконання розрахунків за акредитивом усі суб’єкти акредитивного правовідношення мають справу лише з документами. Однак, метою закріплення цієї норми є усунення можливих суб’єктивних обставин, які б до­зволяли учасникам зловживати своїми правами чи не виконувати обов’язки у межах акредитивного правовідношення. Предметом акредитивного договору виступає банківська послуга, яка полягає у сплаті коштів бенефіціару (одержувачу) або інших визначених законодавством діях, за умови надання ним визначених умовами акредитиву документів. Підсумовуючи слід зазначити, щодо акредитивне правовідношення за своєю правовою природою є цивільними правовідносинами, які виникають на підставі самостійного договору про надання банківських послуг, зокрема здійснення платежу бенефіціару за умови надання ним визначених документів, який укладається між клієнтом та банком емітентом.
Year
Volume
7
Pages
141-152
Physical description
Contributors
author
  • Ivan Franko National University of Lviv, Lviv State University of Internal Affairs
References
Document Type
Publication order reference
Identifiers
YADDA identifier
bwmeta1.element.desklight-4a7547ba-f940-4749-92d1-4b8a552720cc
JavaScript is turned off in your web browser. Turn it on to take full advantage of this site, then refresh the page.