UK
Філософське переосмислення античних міфів та містерій у контексті таких «парадигматичних» для ХХ сторіччя філософських міфологем античності, як протиставлення Фрідріхом Ніцше діонісійського ірраціонального начала аполлонівській раціональності, залишається такою самою мірою фундаментально неавтентичним, як і філософсько-етимологічне міфологізування сократівського типу, відображене в діалозі Платона «Кратил», у Плутарховому роз’ясненні «Про Е в Дельфах» або у пізніших філософсько-міфотворчих неоплатонічних трактатах. А проте ці не автентичні з погляду строгої філології і класичного антикознавства інтерпретації важили і продовжують важити для історії філософської культури та її самоусвідомлення спадкоємицею античного світу як своєї інтелектуальної і чуттєвої праоснови значно більше, ніж безперечні донині висновки академічних досліджень, що профанують філософський міф етимологічним викриванням філософської гордині прозою достеменної історико-куль турної автентичності, на кшталт нещодавнього нагадування: «Славнозвісне “пізнай себе” від самого початку важило ненабагато більше, ніж “знай своє місце”, “збагни свою мізерність поряд з божеством”. Наводячи надпис на стіні дельфійського храму, треба було згадати про “злиденних духом”, інакше кажучи, “бідних на гордість”… Значення ж γνîθι σεαυτÒν у Платона… є філософська проекція, настільки відмітна від історико-культурного коментаря, наскільки зарозумілість відмітна від скромності».
EN
The closeness in time of “Fabula de Tantalo” with the other ironic Fabula, dedicated to Thales, confirms the particular interest of early Skovoroda to the images and destinies of the pre-Socratic philosophers and his undoubtful acquaintance with the antic testimonies about them. In the “Fabula de Tantalo” Skovoroda presents his poetic interpretation of that particular version of the old myth about Tantalos, which is conserved in “Orest” by Euripides (whose teacher was Anaxagoras), in Scholia on the I Olympic ode of Pindar and in “Vitae philosophorum” by Diogen Laertius. It allows us to put forward a hypothesis that under the mentioned great rock, which was hanging over the head of Tantalos just when he was at the celestial banquet of the gods, Skovoroda meant the Sun, explained by Anaxagoras of Clazomene as the incandescent masse (Ð μÚδρος) equal to the island of Peloponnese. For such ideas Anaxagoras was condemned by the court of Athens and exiled, while according to other testimonies the first among the physiologoi, who presented the same knowledge, was Tantalos. It permits supposing that the special punishment by the fear of the Sun-rock in the sky over the head of Tantalos could be prescribed to him just for the similar to Anaxagoras attempt of revelation of the divine knowledge about the mysteries of cosmos.