UK
Релігієзнавство є комплексною наукою, яка вивчає феномен релігії, як він даний у житті суспільства й у свідомості окремих індивідів. Історично ця наука доволі молода, оскільки виникла із розвитком гуманітарних наук, на хвилі надій позитивізму науково описати і пояснити усі форми людської діяльності. В XIX столітті релігієзнавство було описовим і схожим на етнографію. Самі описи були позитивістськими за своєю методологією, а тому концентрувалися на кваліфікації явищ, без намагання осягнути їхню суть. Питання про сутність релігійних феноменів не порушували — у разі спроб пояснення переважали намагання віднайти корені релігійного феномену в позарелігійній дійсності життя соціуму. На початку XX століття відбувся методологічний поворот: під впливом теології Шляєрмахера, порівняльних досліджень містицизму, ранньої феноменології виникає особлива наукова методологія релігієзнавства, яка претендує на осягнення самої суті релігії — феноменологія релігії. Звичайно, ця методологія мала власні обмеження, і вийти за ці межі релігієзнавці намагалися за допомоги неопозитивістських за суттю проектів.
The author notes a sharp turn of religious studies to the new way of theoretical thinking. The union of phenomenology, hermeneutics and communicative pragmatics, in author’s opinion, allows theologians to answer the postmodernism accusations. The article argues that phenomenological way of theological thinking is fully consistent with the nature of religion as a communicative life-world (Lebenswelt).