Search results

1

„Przecież ja nie jestem taki głupi, jak wyglądam”

100%

Bembenek Z. M.

TEKA Komisji Polsko-Ukraińskich Związków Kulturowych

|

2021

|

vol. 6

|

issue 16

137-172

UK

Станіслав Вінценз (1888–1971) - письменник і есеїст Гуцульщини. Український етнограф – Іван Сеньків (1913–?) познайомився з ним у 1934 році на Слободі Рунгурській під час зустрічі ентузіастів панідеалізму швейцарського філософа і психолога Рудольфа Марії Гольцапфля. Спільні інтереси стали зв'язком дружби між кореспондентами. Також у них були близькі стосунки з Єжи Стемповським. Перша частина опрацювання присвячена опису стосунків кореспондентів, а особливо ролі, яку відіграв Станіслав Вінценц у житті Івана Сеньківа. Зроблено спробу охарактеризувати найважливіші теми, порушені в листах, та епістолографічний стиль Станіслава Вінценца. У редакційній примітці представлені основні проблеми, поставлені листами Станіслава Вінценца. Наступна частина роботи містить стенограму листування 1951–1965 років. Списки були надані з необхідними поясненнями.

EN

The subject of the article is editorial elaboration of correspondence between Stanisław Vincenz and Ivan Senkiv as a special case of Polish-Ukrainian relations. It is based on microforms’ scans from Stanisław Vincenz Archive in National Ossoliński Department located in Wrocław. The first part portrays the relation between friends with special emphasis on the role of Vincenz in Senkiv’s life. The paper makes an attempt to describe, characterize and name the most important issues, which were brought up in the letters, as well as epistolographical style of Stanisław Vincenz. The editorial note presents the basic problems posed by Stanisław Vincenz’s letters. The next part of the work contains a transcription of the correspondence from the years 1951–1965. The letters are provided with the necessary explanations.

PL

Przedmiotem pracy jest opracowanie edytorskie korespondencji Stanisława Vincenza i Iwana Senʹkiwa. Jego podstawą są skany mikrofilmów pochodzące z Archiwum Stanisława Vincenza w Zakładzie Narodowym im. Ossolińskich we Wrocławiu. Stanisław Vincenz (1888–1971) był pochodzącym z Huculszczyzny pisarzem i eseistą. Ukraiński etnograf – Iwan Senʹkiw (1913–?) poznał go w 1934 roku w Słobodzie Rungurskiej w czasie spotkania pasjonatów panidealizmu szwajcarskiego filozofa i psychologa Rudolfa Marii Holzapfla. Wspólne zainteresowania stały się spoiwem przyjaźni korespondentów. Łączyła ich także bliska więź z Jerzym Stempowskim. Pierwszą część pracy poświęcono opisowi relacji korespondentów, a zwłaszcza roli, jaką w życiu Iwana Senʹkiwa odegrał Stanisław Vincenz. Podjęto próbę scharakteryzowania najważniejszych wątków poruszanych w listach oraz stylu epistolograficznego Stanisława Vincenza. W nocie edytorskiej przedstawiono podstawowe problemy, jakie stwarzają listy Stanisława Vincenza. Kolejna część pracy zawiera transkrypcję korespondencji z lat 1951–1965. Listy opatrzono niezbędnymi objaśnieniami.

2

Korespondencja Stanisława Vincenza do księdza Bronisława Kreuzy

100%

Wojciechowska K.

TEKA Komisji Polsko-Ukraińskich Związków Kulturowych

|

2022

|

vol. 6

|

issue 17

1-20

UK

Стаття є спробою охарактеризувати стосунки між священиком Броніславом Кройзою та письменником Станіславом Вінцензом та його родиною – почерпнута з читання листування та інших матеріалів, що містяться в архіві Станіслава Вінценза, у відділі рукописів бібліотеки Національного інституту Оссолінських у Вроцлаві. Також був включений аналіз літературних текстів обох авторів, написаних із взаємними присвятами або містять передані натхнення. У другій частині статті готується текстологічна і редакційна картина листування і описуються найважливіші теми листів.

EN

The work is an attempt to characterize the relationship between Stanisław Vincenz and priest Bronisław Kreuza (Tadeusz Rzewuski) based on study of the correspondence and other materials contained on the collection of the Manuscript Department of the Ossoliński National Institute in Wrocław. Additionaly, an analysis of the literary texts of both authors, written with mutual dedications or with communicated inspirations, was also taken into account. In the second part of the article, a textological and editorial picture of the correspondence was drawn up and the most important topics of the letters were described.

PL

Artykuł stanowi próbę scharakteryzowania relacji pomiędzy księdzem Bronisławem Kreuzą a pisarzem Stanisławem Vincenzem i jego rodziną – wysnutą na podstawie lektury korespondencji i innych materiałów zawartych w Archiwum Stanisława Vincenza, w Dziale Rękopisów Biblioteki Zakładu Narodowego im. Ossolińskich we Wrocławiu. Uwzględniono również analizę tekstów literackich obu twórców, napisanych z wzajemnymi dedykacjami lub zawierających zakomunikowane inspiracje. W drugiej części artykułu sporządzono obraz tekstologiczno-edytorski korespondencji i opisano najważniejsze tematy listów.

3

Między stereotypem a mitem – huculski Józef Wittlin

88%

Choroszy J. A.

TEKA Komisji Polsko-Ukraińskich Związków Kulturowych

|

2021

|

vol. 6

|

issue 16

35-48

UK

У двох повістях Юзефа Віттліна, в «Солі землі» та у збереженому фрагменті «Здорової смерті», знаходяться численні посилання на гуцульську тематику (Гуцульщина та її мешканці гуцули). Письменник застосував стереотипи і міфи, які вже використовувалися у ХІХ столітті, переносячи їх на дві постаті головних героїв. В післявоєнній кореспонденції з Станіславом Вінцензем, автором циклу «На високій полонині», ці згадки та звертання до Гуцульщини, Віттлін пов’язує з власною особистою ситуацією на еміграції. Автор статті ставить питання про зв›язок, який існує між гуцульськими мотивами в текстах, що належать вже до історії літератури і цих мотивів в егодокументах. Це метод, що дозволяє проаналізувати цю взаємозалежність є антропологією пережитого і походить з герменевтики Вільгельма Дільтея, удосконалений Едвардом М. Брунером.

EN

Two novels by Józef Wittlin: Sól ziemi (The Salt of the Earth) and the preserved fragment of Zdrowa śmierć (Healthy Death) contain numerous references to the Hutsul motifs (The Hutsul Land and the Eastern Carpathian highlanders). The writer applied the stereotype and the myth established in the 19th century onto to the two main characters. In the post-war correspondence with Stanisław Vincenz, the author of the series Na wysokiej połoninie (On the High Uplands), Wittlin connects the allusive references with his personal situation in exile. The author of the paper poses questions about the connection among the Hutsul topics in the texts from the history of literature and egodocuments, describing it through the lenses of the anthropology of experience derived from Wilhelm Dilthey’s hermeneutics, further developed by Edward M. Bruner.

PL

W dwóch powieściowych dziełach Józefa Wittlina, w Soli ziemi i zachowanym fragmencie Zdrowej śmierci, znajdują się liczne odniesienia do tematyki huculskiej (Huculszczyzny i wschodniokarpackich górali). Pisarz wykorzystał stereotyp i mit wypracowane w XIX wieku, przenosząc je na dwie postaci głównych bohaterów. W powojennej korespondencji ze Stanisławem Vincenzem, autorem cyklu Na wysokiej połoninie, aluzyjne odwołania do Huculszczyzny Wittlin wiąże z własną sytuacją osobistą na emigracji. Autor opracowania stawia pytanie o związek, jaki istnieje między wątkami huculskimi w tekstach należących do historii literatury i w egodokumentach. Metodą, która pozwala opisać tę relację, jest antropologia doświadczenia wywodząca się z hermeneutyki Wilhelma Diltheya, a rozwinięta przez Edwarda M. Brunera. W dwóch powieściowych dziełach Józefa Wittlina, w Soli ziemi i zachowanym fragmencie Zdrowej śmierci, znajdują się liczne odniesienia do tematyki huculskiej (Huculszczyzny i wschodniokarpackich górali). Pisarz wykorzystał stereotyp i mit wypracowane w XIX wieku, przenosząc je na dwie postaci głównych bohaterów. W powojennej korespondencji ze Stanisławem Vincenzem, autorem cyklu Na wysokiej połoninie, aluzyjne odwołania do Huculszczyzny Wittlin wiąże z własną sytuacją osobistą na emigracji. Autor opracowania stawia pytanie o związek, jaki istnieje między wątkami huculskimi w tekstach należących do historii literatury i w egodokumentach. Metodą, która pozwala opisać tę relację, jest antropologia doświadczenia wywodząca się z hermeneutyki Wilhelma Diltheya, a rozwinięta przez Edwarda M. Brunera.

Refine search results

3 TEKA Komisji Polsko-Ukraińskich Związków Kulturowych

1 Bembenek Z. M.

1 Choroszy J. A.

1 Wojciechowska K.

1 2022

2 2021

„Przecież ja nie jestem taki głupi, jak wyglądam”

Korespondencja Stanisława Vincenza do księdza Bronisława Kreuzy

Między stereotypem a mitem – huculski Józef Wittlin