Search results

1

Konwencja o ochronie podwodnego dziedzictwa kulturowego

100%

Kobyliński Z.

Ochrona Zabytków

|

2002

|

issue 2

142-151

EN

The 33rd session of the UNESCO General Conference, held on 2 November 2001, passed a Convention on the Protection of the Underwater Cultural Heritage, an act of international law prepared for more than twenty years. The article discusses the history of the legislation undertakings which ultimately produced the text of the convention and explains the reasons for the lengthy absence of a consensus. The author delves into foremost controversial issues such as criteria for the definition of underwater cultural heritage, the relation between the titular convention and the United Nations Convention on the Law of the Sea (UNCLOS), the attitude of the convention to the law of salvage, the possibility of granting jurisdiction dealing with the protection of underwater cultural heritage to littoral states within the range of their exclusive economic zones and the Continental shelf and, finally, the relations between the convention in question and the ICOMOS Charter on the Protection and Management of Underwater Cultural Heritage. The article also offers a concise presentation of the contents of the most significant fragments of the ultimately accepted convention.

2

Governance of the Portuguese Sea – from Political Actors to Intergovernmental and Sectorial Coordination: A Legal Approach

100%

Castro Moreira F.

Studia Iuridica Lublinensia

|

2023

|

vol. 32

|

issue 3

305-324

PL

Ratyfikacja przez Portugalię Konwencji Narodów Zjednoczonych o prawie morza w 1997 r. pociągnęła za sobą konieczność stworzenia odpowiedniej strategii służącej do wspomagania decydentów politycznych. Dokonała tego Komisja Strategiczna ds. Oceanów – jednostka utworzona w 2003 r. w celu promowania planu strategicznego opartego na zrównoważonym wykorzystaniu oceanu i jego zasobów. Ocean powinien być postrzegany nie tylko jako zbiornik wodny mający różne zastosowania i działania, lecz także jako najcenniejszy zasób naturalny, który należy chronić, zachowywać i cenić. Model polityczny zaproponowany w raporcie sugerował utworzenie wyspecjalizowanej Rady Ministrów, zajmującej się formułowaniem polityk i wytycznych planistycznych oraz koordynacją zintegrowanego zarządzania tym sektorem, wspieranej przez podmiot o charakterze głównie technicznym, a także opracowaniem globalnej polityki morskiej, obejmującej strategię narodową, regularną ocenę zagadnień morskich i koordynację polityk sektorowych. Artykuł rozpoczyna się od analizy tego strategicznego odniesienia jako modelu zarządzania przedstawiającego powiązania pomiędzy różnymi podmiotami. Obecne podejście wymaga, aby ten model zarządzania był wielopoziomowy: globalny, kontynentalny/regionalny i krajowy/lokalny.

EN

Portugal’s ratification of the United Nations Convention on the Law of the Sea in 1997 brought with it the need to create an appropriate strategy to assist policy makers. This was done by the Strategic Commission for the Oceans, an entity created in 2003 with the aim of promoting a strategic plan based on the sustainable use of the ocean and its resources. More than a place allowing different uses and activities, the ocean itself should be seen as the most valuable natural resource and should be protected, preserved and valued. The political model proposed by the report suggested the creation of a specialised Council of Ministers dedicated to the formulation of policies and planning guidelines, and to the coordination of the integrated management of the sector, which together with an entity of a predominantly technical nature, reach a definition of a global policy for the sea composed of a national strategy, the regular evaluation of sea affairs and the coordination of sectoral policies. This paper begins with the analysis of this strategic reference as a governance model, articulating the intersections between the various actors. A current approach requires this governance model to be multi-level: global, continental/regional, and domestic/local.

3

Stosowanie dyrektywy Gazowej Unii Europejskiej do podmorskich części gazociągów importowych z państw trzecich – uwagi z punktu widzenia prawa międzynarodowego i Unijnego

80%

Szydło M.

Wrocławsko-Lwowskie Zeszyty Prawnicze

|

2019

|

vol. 10

189-207

EN

Energy security of Poland and Ukraine requires that gas pipelines importing natural gas to European Union from third countries, including maritime parts of those pipelines, are subject to EU Third Energy Package, including the EU Gas Directive. The latter body of law aims to ensure precompetitive market environment (with third party access to pipelines and ownership unbundling) which is strongly favourable to market investments, consumer welfare and security of gas supplies. General international law and EU primary law, as they now stand, make it possible to extend the territorial jurisdiction of EU and, consequently, territorial scope of application of EU law, to some maritime areas belonging to EU Member States, i.e. territorial seas, exclusive economic zones and continental shelves. Thus, international law and primary EU law authorize the actions of EU institutions and EU Member States aiming at extension of EU Third Energy Package to maritime parts of import gas pipelines. It is to be regretted that recently adopted EU Directive 2019/692, amending EU Gas Directive, does not make use of those broader legal entitlements. In view of its specific provisions, EU Directive 2019/692 does not change current de facto derogation from EU Third Energy Package which import gas pipelines still enjoy.

UR

Для забезпечення ефективності енергетичної безпеки Польщі та України у сфері постачання газу справою стратегічного значення є правовий режим, який застосовують до газопроводів (тих, що вже існують, і тих, що в процесі будівництва, за допомогою котрих природний газ транспортується або буде транспортуватися до Європейського Союзу із третіх країн), у власності яких одночасно перебувають свої морські відрізки газопроводів (наприклад Nord Stream 1, Nord Stream 2, Turkish Stream, EastMed, Green Stream, Medgaz). Газ із третіх країн, який імпортують, або планують імпортувати газопроводами такого типу до ЄС також постачають або постачатимуть у якійсь частині і до України в межах реекспорту, який забезпечують деякі країни-члени ЄС, наприклад, Німеччина і Польща. З погляду безпеки постачання природного газу до ЄС та до України, а також з погляду розвитку конкурентності ринку газу в Європі, є справою вельми принциповою, щоб до морських частин цих газопроводів в якнайбільшому обсязі застосовували норми енергетичної директиви Європейського Союзу, тобто директива 2009/73. Адже ця директива містить багато правових вирішень, які мають змусити крани-члени ЄС та енергетичні компанії до такого алгоритму дій, котрі сприятимуть конкурентності на внутрішньому ринку ЄС буде ефективнішим з погляду безпеки постачання газу та більшої енергетичної інтеграції країн-членів (наприклад, правило доступу третіх сторін до мережі, unbundling, регулювання тарифів у питанні під’єднання і доступу до мережі та тарифів для промисловості). Загальне міжнародне право, в тому числі Конвенція з морського права, а також загальні принципи права ЄС, що випливають із Договорів та мають вияв у рішеннях Суду ЄС (TSUE), дозволяють, щоб закони енергетичного права ЄС, у тому числі директиви 2007/73, були застосовані в повному обсязі до морських відрізків газопроводів для транспортування імпортного газу з третіх країн до ЄС. Якщо конкретніше, це стосується морських відрізків газопроводів, розташованих у межах територіальних вод, виключної економічної зони та континентального шельфу країн-членів ЄС. На ці морські сфери поширюється – у визначеному порядку – юрисдикція країн-членів ЄС, та відповідно юрисдикція ЄС, і становлять вони територію ЄС в розумінні ст. 52 TUE і ст. 355 TFUE. На жаль, ці загальні принципи міжнародного права і права ЄС не знайшли свого безпосереднього віддзеркалення в нормах Газової директиви 2009/73 та в директиві із недавно внесеними змінами 2019/692. Директива 2009/73, в отриманому новому звучанні директиви 2019/692, дуже незначною мірою дозволяє на її застосування до морських відрізків газопроводів, що імпортують газ із третіх країн, що перебувають під юрисдикцією країн ЄС. Не варто також сподіватися, щоб практика використання директиви 2009/73 була такою, що цей акт справді застосовуватимуть у межах окреслених тут морських сфер країн-членів. Ймовірне застосування в цьому контексті директиви 2009/73 насправді було б певним регулятивним викликом і вимагало б окресленого регулятивного зусилля. Проте, безперечно, це посприяло б конкурентності, безпеці постачання газу та економічній інтеграції в ЄС. Залишається тільки шкодувати, що з цього погляду енергетична солідарність у ЄС не здатна переважити індивідуальні інтереси деяких країн-членів у збереженні statusquo, тобто в дотриманні в цій справі своєрідного законодавчого вакууму.

Refine search results

1 Ochrona Zabytków

1 Studia Iuridica Lublinensia

1 Wrocławsko-Lwowskie Zeszyty Prawnicze

1 Castro Moreira F.

1 Kobyliński Z.

1 Szydło M.

1 2023

1 2019

1 2002

Konwencja o ochronie podwodnego dziedzictwa kulturowego

Governance of the Portuguese Sea – from Political Actors to Intergovernmental and Sectorial Coordination: A Legal Approach

Stosowanie dyrektywy Gazowej Unii Europejskiej do podmorskich części gazociągów importowych z państw trzecich – uwagi z punktu widzenia prawa międzynarodowego i Unijnego