Search results

1

Civilian Crisis Management Missions of the European Union

100%

Brylonek M.

Internal Security

|

2012

|

vol. 4(1)

79-88

EN

The European Union is an international organization with a global reach, involved in world politics and the creation of order and security, fighting for respect for democratic principles and human rights. From the date of its formal establishment it has undergone many changes, including defence, becoming over time an active player in the global security scene. An important point on the way to the conducting of foreign operations by the European Union was the signing of the Petersburg Declaration, the signatories of which were the Member States of the Western European Union, founded in 1954 and which was marginalized in favour of NATO for almost 40 years.A very important tool for strengthening the political role is to engage in conducting crisis management operations, which in the case of the European Union may take one of two forms: civilian missions or military operations. Since the inception of the Common Security and Defence Policy up to the beginning of 2012, the European Union conducted 23 civilian and military operations. If you consider that the first of them – the police mission in Bosnia and Herzegovina, was launched in January 2003, the number of EU projects in the eight years can be regarded as significant. The analysis shows that efforts have so far been focused on conducting civilian missions and that they will be the basic form of the European Union crisis management operations in the future.In this article the author describes the main steps in setting up the Common Security and Defence Policy, provides the reader with a descriptive process of integrated planning and crisis management, considering the nature and various aspects of civilian crisis management missions.

2

Exercise of Substantive and Procedural Criminal Jurisdiction with regard to State Foreign Missions

88%

Litvishko P.

Internal Security

|

2011

|

vol. 3(2)

55-70

EN

This article analyses the intricacies of exercising substantive and procedural criminal jurisdiction with regard to the territory of diplomatic missions, consular posts and missions to international organizations from the viewpoint of a sending state as well as that of a receiving state, the relevant legal framework and law enforcement practice of Russia and foreign countries. The article contains a summary of the current concepts regarding legal status of such territories, along with substantiation of unacceptability of defining foreign mission premises as the so-called fictional, or quasi-territory of a sending state. On the basis of analogy drawn from enforcement within the jurisdiction as a whole, the author concludes that exercising criminal procedural jurisdiction by a sending state on the compound of its foreign mission constitutes a norm of the customary international law, as well as formulates the main principles of exercising substantive and procedural criminal jurisdiction at a foreign mission.

3

Діяльність консульських установ соціалістичних країн у Києві (кінець 1940-х – 1980-ті рр.)

75%

Matiash I.

Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки

|

2021

|

issue 30

85-112

EN

The purpose of the study is to clarify the main activities of foreign consulates in Kyiv in the period after World War II to the restoration of state independence of Ukraine in 1991 and to determine the features of their interaction with public authorities and NGOs of the Ukrainian SSR. The research methodology is based on the principles of scientificity, historicism, systematization. General scientific and special scientific methods are used, in particular archival heuristics, potestar imagology, prosopography. The scientific novelty of the research results consists in the reconstruction of activities of foreign consulates in Kyiv during the researched period, the creation of a collective portrait of foreign representatives in Kyiv, the clarification of the personalities of consuls general and features of their interaction with the state government and public organizations of the Ukrainian SSR based on the archival information found in published and unpublished sources by the author. Conclusions: The right of the Ukrainian SSR to foreign policy was restored on February 1, 1944, but the Soviet leadership did not intend to give the republic real powers. This decision was due to the desire of the USSR to get the opportunity for the largest possible representation in the emerging UN. The center of the formation of organizational and legal bases of the interaction of the Ukrainian foreign policy department was the Soviet People's Commissariat (later - the Ministry of Foreign Affairs), the Central Committee of the CPU exercised control over the implementation of the center's decisions. In the cities of destination, foreign missions were under the triple supervision of the foreign ministry, party bodies and the soviet KGB structures, which led to their balancing between official cooperation and veiled ideological confrontation. Given the subordinate status of the Ukrainian Soviet Socialist Republic, there were established not diplomatic missions (embassies), but consular offices (consulates general and consulates) in its administrative center Kyiv. Foreign consuls were mostly career diplomats with work or study experience in the USSR or party workers.

UK

Мета дослідження полягає в з’ясуванні основних напрямів діяльності іноземних консульських установ у Києві в період після Другої світової війни до відновлення державної незалежності України 1991 року та визначенні особливостей їхньої взаємодії з органами державної влади і громадськими організаціями УРСР. Методологія дослідження спирається на принципи науковості, історизму, системності. Використано загальнонаукові та спеціальнонаукові методи, зокрема архівної евристики, потестарної імагології, просопографії. Наукова новизна результатів дослідження полягає в реконструкції на підставі виявленої автором у опублікованих і неопублікованих джерелах архівної інформації діяльності іноземних консульських установ у Києві в досліджуваний період, створенні колективного портрета іноземних представників у Києві, з’ясуванні персоналій генконсулів та особливостей їхньої взаємодії з органами державної влади і громадськими організаціями УРСР. Висновки: Право Української РСР на зовнішньополітичну діяльність було відновлено 1 лютого 1944 р., однак радянське керівництво не мало намірів давати республіці реальні повноваження. Таке рішення зумовлювалося прагненням СРСР отримати можливість максимально численного представництва у створюваній ООН. Центром формування організаційних і правових засад взаємодії українського зовнішньополітичного відомства був апарат радянського наркомату (згодом – міністерства) зовнішніх справ, контроль за виконанням рішень центру здійснював Центральний Комітет КПУ. У містах призначення іноземні представництва перебували під потрійним наглядом зовнішньополітичного відомства, партійних органів та радянських спецслужб, що зумовлювало їх балансування між офіційною співпрацею та завуальованим ідеологічним протистоянням. З огляду на підпорядкований статус УРСР у її політико-адміністративному центрі Києві створювалися не дипломатичні представництва (посольства), а консульські установи (генеральні консульства і консульства). Іноземні консули були переважно кар’єрними дипломатами з досвідом роботи або навчання в СРСР або партійними працівниками.

Refine search results

2 Internal Security

1 Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки

1 Brylonek M.

1 Litvishko P.

1 Matiash I.

1 2021

1 2012

1 2011

Civilian Crisis Management Missions of the European Union

Exercise of Substantive and Procedural Criminal Jurisdiction with regard to State Foreign Missions

Діяльність консульських установ соціалістичних країн у Києві (кінець 1940-х – 1980-ті рр.)