Search results

1

A Gloss to the Decision of the Supreme Court of 16 October 2014, File Ref. No. III Csk 301/13

100%

Wolak G.

Roczniki Nauk Prawnych

|

2018

|

vol. 28

|

issue 2 English Online Version

135-154

EN

The gloss addresses the decision of 16 October 2014, III CSK 301/13, in which the Supreme Court adopted the position that a member of the governing body of a legal entity may, in principle, be a witness to making a testament in which a benefit is provided for that legal person. Similarly, in the Supreme Court’s opinion, a witness to the making of a will may, in principle, be a member of a corporate legal person for which a benefit is provided in that will. The author offers a critical assessment of that position. He considers as appropriate the view according to which a last will in which a benefit is envisaged for a legal person cannot, in principle, be witnessed by either an officer of such a legal entity, or by any member (shareholder) of a corporate legal person.

2

Prawnospadkowe konsekwencje popełnienia przestępstwa

81%

Haberko J., Zawłocki R.

Ruch Prawniczy, Ekonomiczny i Socjologiczny

|

2014

|

vol. 76

|

issue 1

29-42

EN

This paper analyses the mutual relationship of the civil law and the criminal law provisions insofar as they pertain to the institutions of the law of succession that permit disinheritance of a person and adjudication of unworthiness to inherit as a result of a crime committed by that person. An attempt is made to answer the question whether the use of concepts typical of criminal law in civil law legislation has been made on purpose with the intention of referring the interpreter of the Civil Code provisions to the provisions of the Penal Code, or whether their use serves merely as a linguistic tool, imposing no such obligation. The premises for adjudicating unworthiness of an heir and disinheritance of an heir entitled to a legitim are analysed.

PL

Przedmiotem artykułu jest analiza zagadnienia relacji między przepisami prawa cywilnego a przepisami prawa karnego w zakresie, w jakim odnoszą się one do instytucji prawa spadkowego pozwalających na wydziedziczenie oraz orzeczenie niegodności w związku z popełnieniem przestępstwa. Autorzy podejmują próbę udzielenia odpowiedzi na pytanie, czy posługiwanie się przez ustawodawcę cywilnego pojęciami właściwymi prawu karnemu stanowi zabieg celowy i nakazuje odesłanie do przepisów Kodeksu karnego, czy stanowi jedynie pewien zabieg językowy i nie nakłada na interpretatora przepisów Kodeksu cywilnego tego obowiązku. Przedmiotem analizy pozostają przesłanki orzeczenia niegodności spadkobiercy oraz wydziedziczenia spadkobiercy uprawnionego do zachowku.

3

Testament prywatny w orzeczeniach sądów apelacji lwowskiej w okresie międzywojennym

72%

Koredczuk J.

Wrocławsko-Lwowskie Zeszyty Prawnicze

|

2017

|

vol. 8

39-49

UK

У сфері спадкового права на колишніх територіях, що належали Австрії після поділу Польщі, у міжвоєнному періоді надалі поширював свою дію Цивільний кодекс 1811 року (ABGB – Загальний громадянський збірник законів). Згідно з цим кодек- сом, під поняттям заповіту австрійське законодавство розуміло тільки таке вислов- лювання останньої волі спадкодавця, яке містило вказівку на спадкоємця. В ABGB заповіт визнавався первинним у переліку всіх видів документів про спадкування, од- нак це зовсім не означало, що відігравав першочергову роль. Не зважаючи на те, що законодавець у ABGB доволі вичерпно врегулював спад- кування за заповітом, проте деякі норми по-різному використовувались та інтерпретува- лись, стаючи підставою для судових рішень пов’язаних з цією справою. Особливо багато таких питань за міжвоєнний період знайдемо в судових рішеннях окружного Апеляцій-ного суду у Львові, які неодноразово потрапляли шляхом касації до Верховного суду у Варшаві, окреслюючи тим самим лінію юдикатури у згаданих справах. Згідно з 577 § ABGB заповіт можна було скласти або ж у суді, або ж поза су-дом, приватно. Спадкодавець міг це зробити усно або письмово. З огляду на загальну низьку юридичну культуру і проблеми правового забезпечення, законодавець встано-вив у ABGB особливі формальні вимоги до приватних заповітів, написаних поза су-довими установами, що були тоді найбільш поширеними на практиці. Такий спадкодавець, який бажав оголосити свою останню волю на письмі і без свідків, повинен був свій заповіт написати власноручно із підписом, зазначаючи своє прізвище (голографічний заповіт). Він міг також у заповіті, хоч це не було обов’язковим, вказати день, рік та місце, у яких написав про свою останню волю. Законодавець не вимагав для юридичної чинності заповіту, щоб такі дані були впи- сані, проте підкреслював, що для уникнення суперечок така інформація може стати корисною. Натомість письмове засвідчення останньої волі, що на вимогу спадкодавця було написане іншою особою, називалось алографічним заповітом. Такий документ вима- гав посвідчення трьома свідками, з числа котрих щонайменше двоє повинні були бу- ти разом присутніми під час написання такого заповіту. Для юридичної чинності за- повіту, написаного іншою ніж спадкодавець особою, не було суттєвим, чи свідки знають основу (зміст) заповіту. У випадку спадкодавця, який мав намір висловити останню волю у письмовій формі, однак заповіт якого з різних причин не можна було вважати юридично чин- ним, то тоді можна було зберегти його чинність вже як усного заповіту, при умові, що він відповідав усім вимогам, передбаченим у законодавстві для усного вислов- лення останньої волі. Використати форму усного заповіту міг також той спадкода- вець, який не міг або не хотів дотримуватись формальних вимог, передбачених для створення письмового заповіту. Згідно з 585 §ABGB, щоб могти таке оформити належним чином, спадкода- вець повинен був це зробити при трьох свідках. Вони при засвідченні останньої волі повинні були бути присутніми, щоб пізніше могли посвідчити, що щодо особи спад- кодавця не відбувалось ніякого нечесного чину чи не було помилки. Кількість судових рішень, наведених у цій статті, може бути переконливим доказом того, наскільки поширеним явищем серед населення, що перебувало під юрисдикцією Львівського апеляційного суду, було використання практики приватно- го заповіту. Однак ця велика кількість документів мала вторинний характер, бо ж передусім ці заповіти складались тільки для підтвердження вже раніше виконаних розподілів між родичами. У результаті відсутності належної кодифікації спадкового права у міжвоєнній Польщі, вирішальну роль в одноманітності його використання виконувала юдикатура. І роль її збільшувалась пропорційно на стільки, на скільки була меншою загальна юридична культура людей, яких це стосувалось. Це, власне, ситуація, з якою мизустрічаємось у контексті всього сільського населення на колиш- ній території, що належала Австрії внаслідок поділів Польщі.

EN

With respect to inheritance law, in the former Austrian partition during the interbellum, the provisions of the Austrian Civil Code of 1811 (ABGB) were applicable. According to this Code, only last will statements appointing a heir were considered the last will and testament. Despite the fact that ABGB regulated matters related to inheritance under will relatively exhaustively, certain provisions were interpreted and applied in different ways and constituted basis for court decisions issued in relation to them. A particularly great number of such issues from the interwar period can be found in decisions issued by courts in the region of the Lvov Court of Appeal. Due to the low level of legal culture and for legal safety reasons, ABGB imposed particular formal requirements concerning private wills drawn up out of court. Such a will could be made by hand by the testator (a holographic will) or by another person (an allographic will). It could be delivered in writing or orally, with or without witnesses. The practice of using private wills, widespread among the people of the Lvov Court of Appeal region, was aimed primarily at confirming the prior distribution among the family.

4

Testamenty mieszczan świdnickich (od połowy XIV do końca pierwszej ćwierci XVII wieku) nośnikiem treści sakralnych

72%

Bobowski B.

Echa Przeszłości

|

2014

|

vol. 15

19-26

EN

In Kazanie o śmierci (A sermon about death), Polish writer and Jesuit preacher Piotr Skarga wrote: reward wrongs, write a last will. Hence, the authors of ars bene moriendi manuals from 16th and 17th centuries were of the opinion that the last will was an indispensable step on the road towards a good death. They argued that the last will enabled the testator to erase the committed wrongs, secure his family and leave his worldly affairs in good order.

5

WPŁYW NOWYCH TECHNOLOGII NA ZAGADNIENIE FORM TESTAMENTU W POLSKIM PRAWIE SPADKOWYM

58%

Świrgoń-Skok R.

Zeszyty Prawnicze

|

2019

|

vol. 19

|

issue 1

135-151

EN

This article addresses issues relating to the form of last wills and testaments under Polish law. Articles 949-958 of the Polish Civil Code prescribe the forms last wills and testaments may take, ruling that a will infringing these provisions is invalid. In the context of these regulations and the ongoing discussion on amendments to Polish civil law, we should perhaps consider whether the provisions currently in force prescribing admissible forms of wills correspond to today’s reality, especially as regards the development of modern technologies. One of the ways to modernise Polish inheritance law postulated by some of the specialists on doctrine is to make electronic wills or video wills legal under Polish civil law.

PL

W niniejszym artykule przybliżono kwestie związane z formą testamentu. Polski ustawodawca w art. 949-958 kodeksu cywilnego przewidział przepisy o formie testamentu oraz wskazał, że testament sporządzony z ich naruszeniem jest nieważny. W kontekście tych regulacji, a także dyskusji na temat zmian w polskim prawie cywilnym, konieczne wydaje się zastanowienie, czy aktualnie obowiązujące przepisy w zakresie formy testamentu przystają do współczesnych realiów, w tym rozwoju nowych technologii. Jedną z form uwspółcześnienia polskiego prawa spadkowego jest postulowany przez część doktryny postulat wprowadzenia do kodeksu cywilnego testamentu elektronicznego lub wideotestamentu.

6

Z testamentu Juliana Ursyna Niemcewicza. Dary książkowe dla Biblioteki Polskiej w Paryżu

58%

Seroka K.

Z Badań nad Książką i Księgozbiorami Historycznymi

|

2016

|

issue 10

131-142

EN

Julian Ursyn Niemcewicz included in his last will dated 1838 a valuable bequest that involved books and manuscripts. The castellan wished to have them donated to the Polish Library in Paris to which he was closely related. The article provides an analysis of the contributed documents (i.a., regarding their subject, language, and quantity). Moreover, the inheritance distribution process and the resulting issues concerning organisation of the legacy are discussed.

PL

Julian Ursyn Niemcewicz swoim testamentem sporządzonym w 1838 r. objął cenne po sobie pamiątki, w tym książki i rękopisy. Kasztelan życzył, by złożyć je w Bibliotece Polskiej w Paryżu, z którą był blisko związany. W artykule dokonano analizy przekazanych dokumentów (m.in. pod względem tematyki, języków czy ilości). Ponadto omówiony został proces przekazywania schedy, a także wynikające z tego problemy z uporządkowaniem spuścizny.

Refine search results

1 Echa Przeszłości

1 Roczniki Nauk Prawnych

1 Ruch Prawniczy, Ekonomiczny i Socjologiczny

1 Wrocławsko-Lwowskie Zeszyty Prawnicze

1 Z Badań nad Książką i Księgozbiorami Historycznymi

1 Zeszyty Prawnicze

1 Bobowski B.

1 Haberko J.

1 Koredczuk J.

1 Seroka K.

1 Wolak G.

1 Zawłocki R.

1 Świrgoń-Skok R.

1 2019

1 2018

1 2017