UK
Нещодавній вихід у світ монографії Вахтанґа Кебуладзе «Феноменологія досвіду» є визначною подією принаймні у двох аспектах. Передусім її автор вельми стисло, прозоро, літературно елеґантно і навіть захопливо подає чимало важливої (зокрема й вузькоспеціальної та доволі непростої для розуміння) інформації, а також доходить важливих і самобутніх теоретичних висновків. Він робить неоціненну послугу багатьом вітчизняним читачам, які, подібно до мене, ніколи феноменологією спеціально не займалися й уже не один рік сподівалися отримати оригінальне україномовне джерело, яке допомогло б їм не тільки прояснити та структурувати власні уявлення щодо таємниць виникнення і хитросплетінь еволюції цього дуже впливового та розвиненого напрямку філософської думки 1, а й відчути себе свідками його інтенсивної розроблення, що відбувається буквально на наших очах. Ще одне загальне позитивне враження від праці можна передати таким чином: оскільки впродовж остан ніх років були надруковані монографії колеґ Кебуладзе — Михайла Мінакова «Історія поняття досвіду» [Мінаков, 2007] та Андрія Богачова «Досвід і сенс», а науковим консультантом докторських дисертацій усіх трьох дослідників 2 став професор Анатолій Лой, маємо всі підстави говорити про те, що поява «Феноменології досвіду» унаочнює факт концентрації дослідницьких зусиль низки вітчизняних фахівців (не лише феноменологів) навколо такої дуже плідної та актуальної теми, як філософія досвіду.