Search results

1

1991 рік: у джерел розбудови угорсько-українських міждержавних зв’язків

100%

Paladi R.

Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки

|

2021

|

issue 30

141-155

EN

On 31 May 1991, during the three-day visit of the leadership of the Ukrainian SSR to Budapest, there were signed nine documents, which ultimately were crucial for the development of Hungarian-Ukrainian bilateral relations. The working visit of the Ukrainian delegation, headed by the Speaker of the Ukrainian Parliament Leonid Kravchuk, was preceded by many months of intensive preparatory work on both sides. In this study, the author tries to give an overview of this process based on declassified archival documents of the Ministry of Foreign Affairs of Hungary and primarily referring to the Hungarian bibliography. At the beginning of the study, the author gives a brief description of the foreign policy goals of the Republic of Hungary to the Ukrainian SSR on the verge of the 90s. Then will be given a brief description of the content of the main meetings that were organized between the Hungarian and Ukrainian sides, as well as the reaction of the Soviet leadership to the mutual rapprochement of the two neighbouring states. Based on archival materials, the author pays special attention to issues that were of great importance in the development and regulation of Hungarian-Ukrainian bilateral relations, namely 1) the Treaty of Good Neighborliness and Cooperation, 2) the Declaration on National Minorities and 3) the Consular Convention. The paper concludes with a brief review and assessment of the visit of the Ukrainian delegation to Budapest in May-June 1991 and gives a summary of the content and the terms of all nine signed documents.

UK

31 травня 1991 р. в рамках триденного візиту керівництва Української РСР до Будапешта було підписано дев’ять документів, що в підсумку мали вирішальне значення для розбудови угорсько-українських двосторонніх відносин. Робочому візиту української делегації на чолі з головою Верховної Ради УРСР Леонідом Кравчуком передувала багатомісячна інтенсивна підготовча робота з обох сторін. У цій статті автор здійснює спробу дати огляд цього процесу на основі розсекречених архівних документів Міністерства закордонних справ Угорщини та, насамперед, посилаючись на угорську бібліографію. На початку дослідження автор дає коротку характеристику зовнішньополітичних цілей Угорської Республіки щодо Української РСР на межі 90-х років. Далі подається короткий опис змісту основних зустрічей угорської та української сторін, а також висвітлюється реакція керівництва СРСР на взаємне зближення двох сусідніх держав. На основі аналізу архівних матеріалів автор акцентує особливу увагу на питаннях, що мали велике значення в розвитку і регулюванні угорсько-українських двосторонніх відносин, а саме: 1) Договір про добросусідство та співробітництво, 2) Декларація про національні меншини та 3) Консульська конвенція. Завершується розвідка коротким оглядом і оцінкою візиту української делегації у Будапешт у травні–червні 1991 року, також подається короткий контент та умови всіх дев’яти підписаних документів.

2

Локальні евакуації німецького населення окупованих регіонів СРСР взимку – навесні 1943 р.

80%

Мартиненко В. Л.

Проблеми всесвітньої історії

|

2021

|

issue 13

93-106

EN

One of the elements of the “total war” declared by the Nazi leadership in February 1943 was the massive displacement of the civilian population of the occupied Soviet territories to the deep rear. As a rule, these movements were voluntary compulsory. Among those who were also subjected to mandatory evacuation were ethnic Germans, who, as a rule, enjoyed the special patronage of the occupation authorities. Most of them, of course, could not help fearing reprisals after the return of Soviet power and therefore preferred to retreat with the Wehrmacht. As a result, during the first few months of 1943, thousands of refugees of German nationality were quickly evacuated from several occupied regions of the RSFSR, the Ukrainian SSR, and the BSSR. Some of them, by decision of the SS leadership, remained on the territory of the Reichskommissariat “Ukraine”, while others left for the imperial region of Warthegau and the General Government. Despite their very modest scale, these evacuations had at least two main outcomes. First, they became, in a sense, a prototype (especially at the organizational level) of administrative relocations that unfolded in the autumn of the same year on the territory of Ukraine. Some considerations (such as the idea of the concentration of German refugees on the right bank of the Dnieper or in Galicia) would later form the basis for further plans of the Nazi leadership. Secondly, the arrival of a fairly large contingent of Soviet Germans in the Reich required several changes to the legal framework governing the procedure for their naturalization. A significant part of these innovations will determine the fate of the majority of German immigrants from the USSR practically until the end of the war. In the presented article, based on the involvement of a significant array of documents from the archival funds of Germany, the characteristic features of the evacuation of ethnic Germans from the occupied regions of Russia, Ukraine, and Belarus in winter-spring 1943 are considered.

UK

Одним з елементів «тотальної війни», оголошеної нацистським керівництвом у лютому 1943 р., стали масові переміщення цивільного населення окупованих радянських територій у глибокий тил. Як правило, ці переселення мали добровільно-примусовий характер. Серед тих, хто також підлягав обов’язковій евакуації, виявилися й етнічні німці, які, зазвичай, користувались особливим покровительством з боку окупаційної адміністрації. Більшість з них, зрозуміло, не могла не побоюватися репресій після повернення радянської влади і тому вважала за краще відступити разом з вермахтом. У результаті протягом першої половини 1943 р. з декількох окупованих регіонів РРФСР, УРСР та БРСР у прискореному порядку були вивезені тисячі біженців німецької національності. Частина з них, за рішенням керівництва СС, залишилася на території рейхскомісаріату «Україна», інші ж відбули до імперського краю Вартегау та Генерал-губернаторства. Незважаючи на досить скромні масштаби, ці евакуації мали, як мінімум, два головних результати. По-перше, вони стали у певному сенсі прообразом (особливо на організаційному рівні) масових адміністративних переселень, які розгорнулися восени того ж року на території України. Деякі міркування (як, наприклад, ідея концентрації німецьких біженців на правому березі Дніпра або у Галичині) пізніше стануть за основу для подальших планів нацистського керівництва. По-друге, прибуття досить численного контингенту радянських німців до Рейху вимагало внесення низки змін до нормативно-правової бази, що регламентувала порядок їх натуралізації. Значна частина цих нововведень буде визначати долю більшості німецьких переселенців з СРСР практично до кінця війни. У межах даної статті на основі залучення значного масиву документів архівних фондів Німеччини розглянуто характерні особливості евакуації етнічних німців з окупованих регіонів Росії, України і Білорусії взимку – навесні 1943 р.

3

Зигзаги культурной политики Советского Союза эпохи «холодной войны»

80%

Солошенко В. В.

Проблеми всесвітньої історії

|

2021

|

issue 14

196-208

EN

Presented article has been written based on the report, which was delivered at the International Workshop “The Cultural and Academic Relations between the Eastern Bloc Countries and the West during the Cold War Period” organized by the Ohara Institute for Social Research/Hosei University (Tokyo, Japan) in cooperation with the State Institution “Institute of World History of the National Academy of Sciences of Ukraine” (Kyiv, Ukraine) and Jagielonian University (Krakow, Poland).In order for reading this article to be more accessible for the scholars of post-Soviet countries, far and near abroad, the author, on exceptional basis, used Russian as the language of her research. Because exactly Russian was the language of learning of the author’s Japanese colleagues, professors from the Hosei University / Tokyo and other universities during their studying in the USSR in the Cold War years.The article underlines that accession of Ukraine to the Soviet Union as the Union Republic-co-founder and its commitment to the establishment of the new social and economic system involved a series of public transformations. In the Soviet Union, the industrialization, collectivization, and cultural revolution were conducted, numerous universities, scientific institutions, theatres, and other culture centers were opened. Soviet culture, as officially defined, served the purpose of construction of a socialist society. At the same time, the cultural policy of the Soviet Union had not only the objectives of changing public consciousness, covered the principles of liquidation of private property and repudiation of religion, but also, on the base of communist ideology, it was intended to provide a formation of the «New Soviet Man». The author demonstrated the Cold War influence on the culture of the USSR. The research highlighted that the development of new industries and scientific discoveries of global significance by the Soviet scientists enabled to use to a greater extent of human achievements for further progress and cultural wealth accumulation. The article deals with the achievements and loses in the process of Ukrainian national identity assertion.

UK

Ця стаття написана на основі доповіді, зробленої під час роботи міжнародного японсько-польсько-українського круглого столу «Культурні і академічні зв’язки між країнами Східного блоку та Заходу в період «холодної війни»», організованого Інститутом соціальних досліджень Охара/Університетом Хосей (Токіо, Японія) в кооперації з ДУ «Інститут всесвітньої історії Національної академії наук України» (Київ, Україна) і Ягелонським університетом (Краків, Польща). З тим, щоб прочитання цієї статті було більш доступним для вчених держав пострадянського простору, дальнього і ближнього зарубіжжя автор, як виключення, обрала саме російську мову, яку японські колеги і професори з Університету Охара/Токіо та інших університетів опановували в період «холодної війни», навчаючись в СРСР. У статті підкреслено, що вхождення в Радянський Союз України, на правах союзної республіки-засновниці і проголошення курсу на створення нового суспільно-економічного ладу, передбачало низку важливих соціальних трансформацій. В СРСР були втілені індустріалізація, колективізація і культурна революція, відкривалися багаточисельні університети, наукові інститути, театри та інші заклади культури. Радянська культура, відповідно до офіційного визначення, слугувала будівництву соціалістичного суспільства. Водночас культурна політика Радянського Союзу пересідувала завдання зміни суспільної свідомості, ліквідації приватної власності, відмови від релігії. Вона, беручи за основу комуністичну ідеологію, покликана була слугувати формуванню «нової радянської людини». Автором показано, яким був вплив «холодної війни» на культуру СРСР. Підкреслено, що розвиток нових галузей промисловості і наукові відкриття світового значення, зроблені радянськими вченими, надавали можливість ширше використовувати досягнення людства для подальшого розвитку і примноження культурних багатств. Також про доягнення і втрати щодо утверждення українського національного питання йдеться в цій статті.

4

Радянське законодавство як складова технологій Голодомору-геноциду 1932–1933 років (на прикладі Півдня України)

71%

Kuzovova N., Vodotyka S., Ryzhenko I., Pravotorova O.

Res Historica

|

2023

|

issue 56

559-600

EN

The article pays attention to a topic insufficiently covered in the scientific literature – the analysis of legal acts of the USSR and the USSR of the late 1920s – early 1930s and the legal assessment of the actions of the authorities in relation to the citizens of the USSR, which led to the Holodomor of 1932–1933. Their study and analysis allow us to reveal the degree of violation of Soviet laws by the Soviet government itself, the forms of repression against the civilian population and the use of genocide technology. The focus is on the technologies of genocide identified by Lemkin and the analysis of the practices of leading historians and jurists regarding the justification of the genocidal nature of the famine of 1932–1933. Using the example of specific events that took place in the South of Ukraine, the mechanism of committing actions that can be classified as genocide is investigated. The application of an integrated interdisciplinary approach to the study of the problem involves the study of legal norms that guided the activities of the Soviet authorities and the identification of those that had signs of a crime against the Ukrainian people. To show how a social phenomenon – the famine of 1932–1933 – turned into a tool of deliberate murder, of which more than 3.9 million people in Ukraine became victims, the authors focused on the complex of legislative and regulatory acts and the practice of their application in the Ukrainian SSR as components of genocide technologies.

PL

W artykule zwrócono uwagę na temat niedostatecznie ujęty w literaturze naukowej – analizę aktów prawnych ZSRR i UkrSRR przełomu lat dwudziestych i trzydziestych XX w. oraz ocenę prawną działań władz w stosunku do obywateli UkrSRR, który doprowadził do Hołodomoru w latach 1932–1933. Ich badanie i analiza pozwala ujawnić stopień łamania prawa sowieckiego przez sam rząd sowiecki, formy represji wobec ludności cywilnej oraz stosowanie technologii ludobójstwa. W artykule dokonano analizy historiografii zagadnienia, począwszy od poglądów Rafaela Lemkina po stanowiska współczesnych historyków i prawników. Główny nacisk położony jest na zidentyfikowane przez Lemkina technologie ludobójstwa oraz analizę praktyk czołowych historyków i prawników w uzasadnianiu ludobójczego charakteru głodu lat 1932–1933. Na przykładzie konkretnych faktów, które miały miejsce na południu Ukrainy, badany jest mechanizm popełniania czynów, które można zakwalifikować jako ludobójstwo. Zastosowanie zintegrowanego, interdyscyplinarnego podejścia do badania problemu polega na badaniu norm prawnych, które kierowały działalnością władz sowieckich i identyfikacji tych, które noszą znamiona zbrodni przeciwko narodowi ukraińskiemu. Aby pokazać, jak zjawisko społeczne – głód lat 1932–1933 – przekształciło się w narzędzie umyślnego mordu, którego ofiarą padło ponad 3,9 mln ludzi na Ukrainie, autorzy skupili się na kompleksie aktów legislacyjnych i wykonawczych oraz praktyce ich zastosowania w Ukraińskiej SRR jako składników technologii ludobójstwa.

UK

Стаття присвячена недостатньо висвітленій у науковій літературі темі – аналізу правових актів СРСР та УСРР кінця 1920-х – початку 1930-х рр. та правовій оцінці дій влади по відношенню до громадян УСРР, що призвели до Голодомору 1932–1933 рр. Така постановка проблеми дозволяє виявити ступінь порушення радянських законів представниками радянської влади, форми репресій проти цивільного населення та застосування технологій геноциду. У статті проаналізовано історіографію питання, починаючи від поглядів Рафаїла Лемкіна до позицій сучасних істориків та правників. Основна увага зосереджена на технологіях геноциду, виділених Лемкіним, та аналізі практик провідних істориків та правників щодо обґрунтування геноцидного характеру голоду 1932–1933 рр. На прикладі конкретних подій, що мали місце на Півдні України, досліджується механізм вчинення дій, які можна класифікувати як геноцид. Застосування інтегрованого міждисциплінарного підходу до вивчення проблеми передбачає дослідження правових норм, якими керувались у своїй діяльності радянські органи влади, та визначення таких, що мають ознаки злочину проти українського народу. Щоб показати, як соціальне явище – голод у 1932–1933 рр., перетворилося на знаряддя умисного вбивства, жертвами якого стали понад 3,9 млн людей в Україні, автори зосередили увагу на комплексі законодавчих та нормативно-правових актів та практиці їхнього застосування в УСРР як складових технологій геноциду.

Refine search results

2 Проблеми всесвітньої історії

1 Res Historica

1 Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки

1 Kuzovova N.

1 Paladi R.

1 Pravotorova O.

1 Ryzhenko I.

1 Vodotyka S.

1 Мартиненко В. Л.

1 Солошенко В. В.

1 2023

3 2021

1991 рік: у джерел розбудови угорсько-українських міждержавних зв’язків

Локальні евакуації німецького населення окупованих регіонів СРСР взимку – навесні 1943 р.

Зигзаги культурной политики Советского Союза эпохи «холодной войны»

Радянське законодавство як складова технологій Голодомору-геноциду 1932–1933 років (на прикладі Півдня України)