Full-text resources of CEJSH and other databases are now available in the new Library of Science.
Visit https://bibliotekanauki.pl

Results found: 9

first rewind previous Page / 1 next fast forward last

Search results

Search:
in the keywords:  національна ідентичність
help Sort By:

help Limit search:
first rewind previous Page / 1 next fast forward last
1
Publication available in full text mode
Content available

Із досліджень формування регіональної ідентичності сучасної України

100%
Trojan V.
Facta Simonidis
|
2012
|
issue 5
115-130
UK
Метою статті є аналіз проблеми формування регіональної іден- тичності в сучасній Україні, з особливим врахуванням процесу форму- вання ідентичності національної. Головним завданням статті є визна- чення багатьох дослідницьких категорій, зокрема таких: регіон, регіона- лізація, регіональна та національна ідентичність, а також аналіз процесу регіоналізації в процесі формування української державності. Автор зробив спробу опису сучасного стану регіонального розвитку України, а також наукового прогнозу напрямків її розвитку. У міркуваннях вико- ристані як первинні джерела, так і предметна література
EN
The aim of the article is an analysis of the problem of forming of regional identity in contemporary Ukraine, with the special consideration of the process of forming the national identity. The main task of the article is to set forth many experience categories, such as: region, regionalization, regional and national identity, and also the analysis of the regionalization in the process of forming the Ukrainian state system. The author tried to describe the present regional development of Ukraine status as well as scientific prognosis of her directions of development. In reflections are used primary sources as well as literature of object.
2
Publication available in full text mode
Content available

Навчання мови як чинник збереження ідентичности українців у Польщі

100%
Куньч З.
Copernicus Political and Legal Studies
|
2023
|
vol. 2
|
issue 3
16-26
UK
Одним із базових чинників утвердження національної ідентичности є володіння рідною мовою, збереження національної пам’яті й плекання культурних традицій свого народу. Республіка Польща – держава, в якій є одна з найбільших українських меншин і яка гостинно прихистила величезну масу українських переселенців, що покинули Батьківщину через російську воєнну агресію. Метою статті є дослідити умови для збереження ідентичности українців у Польщі через навчання дітей рідної мови. Для досягнення цієї мети реалізовано такі завдання: 1) визначено роль національної мови в збереженні ідентичности; 2) з’ясовано історико-політичні передумови існування численної української громади в Польщі; 3) окреслено відмінні типи освітніх можливостей навчання дітей рідної мови в РП; 4) виявлено тенденції в позиціонуванні української мови в польському суспільстві. У статті звернено увагу на різні типи міграції українців та виявлено певні відмінності в намірах плекати українську ідентичність, задовольняти власні національно-культурні потреби й уникати асиміляції. У сучасній шкільній освіті Республіки Польщі виокремлено три типи навчальних закладів, де навчають дітей української мови: суботні школи або навчальні заклади при громадських організаціях; середні школи з польською мовою навчання, де українську вивчають як другу іноземну; заклади освіти, які проводять навчання українською мовою. Охарактеризовано специфічні риси кожного типу. Виявлено, що основною тенденцією, яка стосується позиціонування української мови в польському суспільстві, є посилення її статусу в руслі освітньої політики Європейського Союзу через підвищення інтересу поляків до України, її мови та культури.
EN
Language learning as a factor in preserving the identity of Ukrainians in Poland. One of the primary factors in fostering national identity is mastery of one’s native language, preservation of national memory, and nurturing of cultural traditions of one’s people. The Republic of Poland is a state that has one of the most significant Ukrainian minorities and has hospitably sheltered a vast mass of Ukrainian immigrants who left the Motherland due to Russian military aggression. The purpose of the article is to investigate the possibilities for preserving the identity of Ukrainians in 17 Poland through teaching children their native language. We have implemented the following tasks to achieve the goal: 1) We have determined the role of the national language in preserving identity. 2) We have clarified the historical and political prerequisites for a large Ukrainian community in Poland. 3) We have outlined the distinct types of educational opportunities for teaching children their native language in the Republic of Poland. 4) We have revealed the trends in the positioning of the Ukrainian language in Polish society. The article draws attention to different types of migration of Ukrainians. It reveals specific differences in intentions to nurture Ukrainian identity, satisfy one’s own national and cultural needs, and avoid assimilation. We have distinguished and characterized three types of educational institutions in the modern education school of the Republic of Poland where children are taught the Ukrainian language: Saturday schools or educational institutions under public organizations; Polish secondary schools, where Ukrainian is studied as a second foreign language; Educational institutions that conduct Ukrainian language training. We have revealed that the primary trend related to the positioning of the Ukrainian language in Polish society is the strengthening of its status in line with the educational policy of the European Union due to the increased interest of Poles in Ukraine, its language and culture.
3
Publication available in full text mode
Content available

Національна пам’ять в контексті дискурсу «забуття»: історико-методологічний аспект

100%
Ільїн В. В.
Проблеми всесвітньої історії
|
2022
|
issue 19
7-13
EN
The article presents the problem of memory in relevance to the phenomenon of forgetting, which appears to be an important condition for the formation of a nation, national memory, national identity and national character. The nation is a solidarity based on democratic expression of will. As a spiritual principle, the nation consists of two elements: one in the past, the other in the future. It is emphasized that it is forgetting, not the intention to the truth, forms the basis of the construction of national memory. The idea that the nation is an “imagined community”, which is thought of as a strong, horizontally organized society, is analyzed. It was the feeling of fraternal unity that compelled millions and millions of people not only to kill, but to die for the sake of imagined creations. Self-image as a nation is the result of a large-scale historiographical campaign conducted by the state and a mechanism for constructing national genealogies. The requirement to “forget” indicates that a person “remembers” and is capable of “memories”. It is argued that “fratricides” are as important to the nation’s existence as narratives of past peaceful coexistence. Seven types of forgetting are distinguished, three of which are considered positive practices of “successful forgetting”: “forgetting by order”; “amnesty”; “institutional oblivion”. Negative types include: “cancellation”; “repressive destruction”; “planned obsolescence”; “silence of humiliation and shame”. There are two counterparties of memory and forgetting: the state and society. State memory cultivates secrecy and protects the foundations of its existence through oblivion. Society’s memory is in constant motion and always strives for oblivion. The element of forgetting in historical memory determines the process of formation of national consciousness as a condition of national identity. What is important is not the imperative of “memory”, but its content. It is in this context that the national memory of the people is formed and affirmed.
UK
У статті поставлена проблема пам’яті у співмірності з феноменом забуття, що постає важливою умовою формування нації, національної пам’яті, національної ідентичності та національного характеру. Нація являє собою солідарність, засновану на демократичному волевиявленні. Як духовний принцип, нація складається з двох елементів: один – в минулому, другий – в майбутньому. Підкреслюється, що саме забуття, а не прагнення до істини, складає основу конструювання національної пам’яті. Аналізується думка, що нація є «уявленою спільнотою», котра мислиться як міцне, горизонтально організоване товариство. Саме почуття братерської єдності змушувало мільйони й мільйони людей не лише вбивати, а йти на смерть заради уявлених витворів. Уявлення себе нацією є результатом масштабної історіографічної кампанії, яку проводить держава, і механізмом конструювання національних генеалогій. Вимога «забути» свідчить про те, що людина «пам’ятає» і здатна до «спогадів». Стверджується, що для існування нації «братовбивства» також важливі, як і наративи про минуле мирне співіснування. Виділено сім типів забуття, три з яких розглядаються як позитивні практики «успішного забуття»: «забуття по розпорядженню»; «амністія»; «установче забуття». До негативних типів відносяться: «анулювання»; «репресивне знищення»; «заплановане устаріння»; «мовчання приниження і сорому». Виділяють два контрагенти пам’яті і забуття: державу і суспільство. Державна пам’ять культивує секретність і захищає основи свого існування за допомогою забуття. Пам’ять суспільства перебуває в постійному русі і завжди прагне до безпам’ятства. Елемент забуття в історичній пам’яті обумовлює процес формування національної свідомості як умови національної ідентичності. Важливим є не імператив «пам’яті», а її зміст. Саме в такому контексті формується і стверджується національна пам’ять народу.
4
Publication available in full text mode
Content available

Патріотичне виховання як чинник формування національної ідентичності в умовах російської агресії

100%
Chupriy L., Sira O.
Krakowskie Studia Małopolskie
|
2022
|
vol. 3(35)
27-46
UK
В статті досліджуються особливості патріотичного виховання української молоді в контексті формування національної ідентичності. Зазначається що цей процес значно активізувався в умовах російської агресії, коли весь український народ об’єднався в єдине ціле, захищаючи суверенітет і територіальну цілісність України, демократичні цінності, права і свободи людини. Україна на сьогодні є форпостом європейської цивілізації, захищаючи її від експансії Російської Федерації. Зазначається, що в умовах посилення сучасних загроз та викликів, національно-патріотичне виховання є важливим безпековим чинником, оскільки спрямоване на формування національної ідентичності молоді, її готовності захищати свою Вітчизну. Підкреслюється, що саме патріотизм лежить в основі формування загальнонаціональної ідентичності. Вказується, що за своєю сутністю загальнонаціональна ідентичність є багатовимірним поняттям, яке може інтегрувати в себе культурну, етнічну, професійну, регіональну, статеву, чи інші види ідентичностей, зберігаючи кожну з них. Зазначається, що в Україні співіснують кілька груп ідентичностей, кожна з яких прагне стати загальнонаціональною. До першої групи входять ідентичності, що мають виражений національно-патріотичний характер, орієнтовані на збереження самобутності українців, розвиток національної мови, культури, звичаїв тощо. Друга група являє собою частково космополітичні ідентичності проєвропейського спрямування, орієновані на демократичні загальноєвропейські цінності, прагнуть інтеграції з Європейським союзом. До третьої групи входять проросійські ідентичності, які в умовах агресії Російської Федерації проти України зникають, оскільки Росія повністю себе дискредитувала, знищуючи мирні міста і села, убиваючи мирне населення. Остання, четверта група складається з космополітичних ідентичностей, які усвідомлюють себе громадянами зниклого СРСР і не сприймають цінностей трьох попередніх груп. Зазначається, що в основі формування загальнонаціональної ідентичності повинна лежати ідея поліетнічної, соціальної, політичної злагоди на основі загальноприйнятої мети – забезпечення духовного і матеріального добробуту громадян України; Ідея патріотизму, любові до України як визначальної цінності; національна самоповага та повага до представників інших націй та національних меншин. Підкреслюється, що в умовах російської агресії відбувається активне формування загальнонаціональної ідентичності, яка базується передусім на підтримці культури і мови титульного українського етносу, вихованні патріотизму та формування української політичної нації.
EN
The article examines the features of patriotic education of Ukrainian youth in the context of the formation of national identity. It is noted that this process was significantly intensified in the context of Russian aggression, when the entire Ukrainian people united into one, defending the sovereignty and territorial integrity of Ukraine, democratic values, human rights and freedoms. Today, Ukraine is an outpost of European civilization, protecting it from the expansion of the Russian Federation. It is noted that in the context of increasing current threats and challenges, national-patriotic education is an important security factor, as it is aimed at forming the national identity of young people, their willingness to defend their homeland. It is emphasized that patriotism is the basis for the formation of national identity. It is pointed out that, in essence, national identity is a multidimensional concept that can integrate cultural, ethnic, professional, regional, gender, or other types of identities, preserving each of them. It is noted that several identity groups coexist in Ukraine, each of which seeks to become national. The first group includes identities that have a strong national-patriotic character, focused on preserving the identity of Ukrainians, the development of national language, culture, customs and more. The second group is partly pro-European cosmopolitan identities, focused on democratic pan-European values, seeking integration with the European Union. The third group includes pro-Russian identities, which are disappearing in the face of the Russian Federation’s aggression against Ukraine, as Russia has completely discredited itself by destroying peaceful towns and villages, killing civilians. The last, fourth group consists of cosmopolitan identities that perceive themselves as citizens of the vanished USSR and do not accept the values of the three previous groups. It is noted that the idea of polyethnic, social, political harmony on the basis of the generally accepted goal – ensuring the spiritual and material well-being of the citizens of Ukraine should be the basis for the formation of national identity; The idea of patriotism, love for Ukraine as a defining value; national self-esteem and respect for representatives of other nations and national minorities. It is emphasized that in the conditions of Russian aggression there is an active formation of national identity, which is based primarily on supporting the culture and language of the titular Ukrainian ethnic group, education of patriotism and the formation of the Ukrainian political nation.
5

Kwestia kolonializmu rosyjskiego w ukraińskiej debacie intelektualnej: zależność polityczna, tożsamość narodowa, rozwój ekonomiczny

100%
Velychenko S.
Miscellanea Posttotalitariana Wratislaviensia
|
2014
|
vol. 2: Postkolonializm — tożsamość — gender. Europa Środkowa, Wschodnia i Południowo-Wschodnia
15 - 59
EN
The author examines the history of the idea that Ukrainian lands were Russian colonies. He notes that the thinkers focused on political and economic aspects, and that those like Dontsov, who examined the cultural aspects of Russian domination, never used the term “colonialism” to refer to it. The idea that Ukrainian lands were colonies figured prominantly in historical writing during the 1920s, but was otherwise marginal to Ukrainian thought. He concludes with a summary of arguments for and against Russian colonialism and suggests Ukraine should be compared with countries like Ireland, Korea, and Algeria.
6
Publication available in full text mode
Content available

Національна ідентичність як сфера сакрального у творах канадських авторів українського походження

80%
Шадріна Т.
Studia Ucrainica Varsoviensia
|
2019
|
vol. 7
149-160
PL
The article is devoted to the study of value systems which determine the sacred dimension of the socio-cultural experience of the people. Sacramental is considered not in the religious context, but as the highest value that lies outside the understanding. Sacramental is an indicator of the state of culture. The change in the social environment, ideological orientations (which is inherent to immigrants at one time or another) causes a change in sacred values. It is proved that, having fallen into an inocultural environment, a person strives to preserve their national identity, which helps to get „rooted” in the new place. It also provides preserving their unique image in the alien socio-cultural environment and guarantees a sense of security, stability, cultural uprooting. In the works of Canadian authors of Ukrainian origin, the sacred space of the individual’s personal existence is determined by the higher spiritual values created by his own people; and hence – is formed due to the sensation of religious representations, the fatherland’s land of Ukraine, the native language, elements of national culture and history, common national myths, historical memory.
7
Publication available in full text mode
Content available

Адам Міцкевич, Олександр Пушкін, Тарас Шевченко: візія національної ідентичності, місце в літературному каноні

80%
Kovbasenko J.
TEKA Komisji Polsko-Ukraińskich Związków Kulturowych
|
2018
|
vol. 5
|
issue 13
33-52
PL
W niniejszym artykule autor analizuje kluczowe momenty w biografii oraz twórczości trzech centralnych postaci literatur słowiańskich: Adama Mickiewicza (Polska), Aleksandra Puszkina (Rosja) i Tarasa Szewczenki (Ukraina). Uwaga badacza skupia się wokół zasadniczych konceptualnych (najczęściej mało znanych) kwestii światopoglądu i twórczości wspomnianych twórców, a zwłaszcza – na wizji tożsamości narodowej i/lub państwowej, którą gruntownemu retuszowi poddawali literaturoznawcy z ZSRR i innych krajów socjalistycznych. Autor podkreśla fakt, że o ile twórczość Mickiewicza i Szewczenki zajmuje centralne miejsce w polskim i ukraińskim kanonie literackim, to twórczość Puszkina charakteryzuje się „określonymi preferencjami” „kanonizowania” w literaturoznawstwie rosyjskim
EN
The article considers the key moments of the life and creative path of the three central figures of Slavonic literatures: Adam Mickiewicz (Poland), Alexander Pushkin (Russia) and Taras Shevchenko (Ukraine). The emphasis is on the fundamentally (and often little-known) parameters of their outlook and creativity, in particular on its state-building potential, which was thoroughly retouched by literary scholars of the USSR and socialist countries. In particular, it was concluded that A. Mickiewicz and T. Shevchenko were central to the works of art in the Polish and Ukrainian literary canons, as well as certain “ideological preferences” in the case of “canonization” of O. Pushkin’s work in Russia.
UK
У статті розглянуто ключові моменти життєвих і творчих шляхів трьох центральних постатей слов’янських літератур: Адама Міцкевича (Польща), Олександра Пушкіна (Росія) і Тараса Шевченка (Україна). Акцент зроблений на засадничо-концептуальних (часто маловідомих) параметрах їхнього світогляду та творчості, зокрема – на візії національної і/або державної ідентичності, що ретельно ретушувалося літературознавством СРСР та соціалістичних країн. Зокрема, зроблено висновок про центральне місце творчості А. Міцкевича і Т. Шевченка відповідно в польському і українському літературних канонах, а також про певні “ідеологічні преференції” у випадку з “канонізацією” творчості О. Пушкіна в Росії.
8
Publication available in full text mode
Content available

Згубний вплив політики русифікації та її наслідки для українського народу

80%
Свинаренко (Svynarenko) Н. N.
Pomiędzy. Polonistyczno-Ukrainoznawcze Studia Naukowe
|
2022
|
issue 7(4)
197-204
UK
На основі аналізу нормативних правових документів та сучасної наукової історичної літератури визначено особливості дії тотальної русифікації на події сучасної історії України. На час проведення політики українізації русифікаційні напади дещо послабили свою активність, порівняно з Валуївським циркуляром та Емським указом. За період Радянської України русифікація розвивалася досить потужно: цьому сприяли повна русифікація армії у всьому СРСР, освітня політика Радянського Союзу, особливості кадрової політики розподілу робочих місць молодим спеціалістам після закінчення середніх спеціальних та вищих навчальних закладів. Починаючи з 1970 р. науковий світ усіх тодішніх республік Союзу теж русифікувався – бо всі захисти дисертацій затверджувалися у Москві, а автореферати дозволялося публікувати тільки російською мовою. А російська мова тим часом все більше популяризується. Радянську політику русифікації на Україні цілком можна назвати зброєю сповільненої дії, яка через десятиліття своєї планомірної дії досягла свого фактичного результату – війни, у якій гинуть абсолютно невинні люди. Культ так званої «радянської людини» формувався протягом всього періоду існування СРСР. Особливо успішним це формування виявилося на території нашої України. З плином часу це призвело до певних ознак стирання національної самоідентифікації українського народ та до формування подвійної ментальності. Політика наших пропрезидентських партій повністю це підтверджує. На момент розпаду Радянського Союзу на території нашої України більшість населення становили україномовні українці та дещо менше було російськомовних українців. Але за суттєву проблему це ні політики найвищого рангу, ні переважна більшість суспільства не вважали. Значна кількість українців російськомовних та станом на переддень військової російської агресії переважно занадто толерантне ставлення більшості українських громадян до явища російськомовності в Україні. Існування так званої подвійної ментальності в сучасній Україні - прозахідного (європейського) спрямування та східний (промосковський) з відповідними культурними характеристиками. Враховувати потрібно і той факт, що на Україні відбувається старіння нації, і носіїв промосковського типу ментальності було за часи незалежності більше, тому представників проросійських партій завжди було достатньо у Верховній Раді. Ті мовні закони, які затверджувала Верховна Рада України за весь час її існування є прямим підтвердженням цього факту. З точки зору цивілізаційного підходу є важливим погляд іноземних дослідників (істориків, публіцистів, соціологів, політологів) на проблему русифікації українського народу у складі Радянського Союзу та у часи незалежності.
EN
On the basis of the analysis of normative legal documents and modern scientific historical literature the peculiarities of the action of total Russification on the events of modern history of Ukraine are determined. At the time of the policy of Ukrainization, Russification attacks had somewhat weakened their activity, compared to the Valuev Circular and the Ems Decree. During the period of Soviet Ukraine, Russification developed quite strongly: this was facilitated by the full Russification of the army throughout the USSR, the educational policy of the Soviet Union, the peculiarities of personnel policy for the distribution of jobs to young professionals after graduating from secondary special and higher education.Beginning in 1970, the scientific world of all the then republics of the Union was also Russified - because all dissertation defenses were approved in Moscow, and abstracts were allowed to be published only in Russian. Meanwhile, the Russian language is becoming more and more popular. The Soviet policy of Russification in Ukraine can be called a weapon of slow action, which after decades of its planned action has achieved its actual result - a war in which completely innocent people die. The cult of the so-called “Soviet man” was formed throughout the existence of the USSR. This formation was especially successful on the territory of our Ukraine.Over time, this led to certain signs of erasure of the national self-identification of the Ukrainian people and the formation of a dual mentality. The policy of our pro-presidential parties fully confirms this. At the time of the collapse of the Soviet Union on the territory of our Ukraine, the majority of the population were Ukrainian-speaking Ukrainians and slightly fewer Russian-speaking Ukrainians. But neither the highestranking politicians nor the vast majority of society considered this to be a significant problem. A significant number of Russian-speaking Ukrainians and, on the eve of Russian military aggression, the majority of Ukrainian citizens are overly tolerant of the Russian-speaking phenomenon in Ukraine. The existence of the so-called dual mentality in modern Ukraine – pro-Western (European) and Eastern (pro-Moscow) with the appropriate cultural characteristics. You need to take into account that.The fact that the nation is aging in Ukraine, and there were more pro-Moscow mentality since independence, so there were always enough representatives of pro-Russian parties in the Verkhovna Rada. The language laws approved by the Verkhovna Rada of Ukraine during its entire existence are a direct confirmation of this fact. From the point of view of the civilization approach, the view of foreign researchers (historians, publicists, sociologists, political scientists) on the problem of Russification of the Ukrainian people within the Soviet Union and at the time of independence is important
9
Publication available in full text mode
Content available

Ukraińskie narracje tożsamościowe. Przykład Iwana Franki i Łesi Ukrainki

71%
Kaczmarczyk M.
TEKA Komisji Polsko-Ukraińskich Związków Kulturowych
|
2018
|
vol. 5
|
issue 13
79-95
UK
The author of the present paper analyzes the selected examples of Ukrainian identity depicted in literary works of the two Ukrainian great writers who lived in two politically separate parts of Ukraine. Both Ivan Franko and Lesya Ukrainka pointed out that only due to strengthening their national identity Ukrainians can preserve their national distinctiveness.
PL
Autor artykułu analizuje wybrane przykłady działalności Iwana Franki oraz Łesi Ukrainki, zwracając uwagę na te jej przejawy, których centrum jest kwestia tożsamości ukraińskiej, potrzeba jej budowania i umacniania, bo tylko dzięki temu Ukraińcy i Ukraina są w stanie proklamować swoją odrębność. Pisarze, reprezentujący rozdzielone politycznymi granicami części Ukrainy, realizują w swojej działalności narracje antykolonialne.
first rewind previous Page / 1 next fast forward last
JavaScript is turned off in your web browser. Turn it on to take full advantage of this site, then refresh the page.