Full-text resources of CEJSH and other databases are now available in the new Library of Science.
Visit https://bibliotekanauki.pl

Results found: 11

first rewind previous Page / 1 next fast forward last

Search results

Search:
in the keywords:  права человека
help Sort By:

help Limit search:
first rewind previous Page / 1 next fast forward last
1
Publication available in full text mode
Content available

Влияние Совета Европы на системные изменения в государствах бывшего Советского Союза

100%
Jaskiernia J.
Studia Politologiczne
|
2014
|
vol. 32
11-33
RU
Политические преобразования в государствах бывшего Советского Союза, имели, несомненно, глубокие причины и мотивы. Важным факторoм этих изменений былo также внешнеевлияние, и, в частности, влияние демократических стандартов, предлагаемых международными организациями. Среди них особое место занимает Совет Европы. Процесс политической трансформации совпал с желанием стран бывшего CCCP получить членствo в Совете Европы. Чтобы получить членство, эти страны должны отвечать требования: проведение свободных парламентских и президентских выборов, а также подписать и ратифицировать Европейскую конвенцию о правах человека. Ряд дальнейших обязательств, уже достигнут в ходе членства, в рамках процедуры мониторинга. Эта процедура довольно быстро была закрыта в Литву, Латвию и Эстонию, которая доказывает, что эти страны показывают, что там было осознание стандартoв Совета Европы. Долговечность процедуры наблюдения в отношении других стран (Россия, Украина, Молдова, Армения, Азербайджан, Грузия) указывает, что в этих стран столкнулся с серьезными трудностями в осуществлении демократических стандартов Совета Европы. В свою очередь Беларусь остается вне рамок Совета Европы, потому что она не соответствует порог требований даже членства. Это показывает, что эффективность влияния Совета Европы на процесс политических преобразований в государствах бывшего Советского Союза была разнообразной.
EN
Political transformation in the states of the former Soviet Union had undoubtedly deep determinants and internal motivations. However one of important determinants of this transformation was international influence, namely influence of the democratic standards offered by the international organizations. Among those special place has the Council of Europe. Process of transformation coincided with applications of those states of former Soviet Union to access to the Council of Europe. To achieve this goal, those states should fulfill a basic requirements, e.g. held free parliamentary and presidential elections and sign and ratify the European Convention on Human Rights. Other commitments toward the Council of Europe was realized during the monitoring procedure. This procedure was closed toward Estonia, Latvia and Lithuania, that means that those states fully realized commitments and obligations connected with the membership in the Council of Europe. However, some other states (Russia, Ukraine, Moldova, Armenia, Azerbaijan, Georgia) are still in the monitoring procedure which shows that not all obligations has been realized. Belarus is out of the Council of Europe because this state do not fulfill basic democratic values which open the chance to be a member of the Council of Europe. It shows that effectiveness of the Council of Europe influence on political transformation in the states of the former Soviet Union was differential.
2
Publication available in full text mode
Content available

Основные этапы реформирования судебно-правовой системы Республики Узбекистан

100%
Исламходжаев Х. С.
Studia Politologiczne
|
2014
|
vol. 32
218-230
RU
в статье рассматриваются вопросы реформирования судебно-правовой системы Республики Узбекистан за годы независимости как важнейшей составляющей формирования правового государства, обеспечения примата прав, свобод и законных интересов граждан. Поэтапное и последовательное проведение реформ способствовало становлению и развитию судебно-правовой системы, отвечающей современным демократическим стандартам.
EN
The article contains aspects considering the questions of reforming of Uzbekistan`s juridical system during the years of independence as the most important item of forming of lawful state, providing of primacy of rights, freedom and legal interests of citizens. Phased and consecutive implementation of reforms helped to form and develop the juridical system, responding to modern democratic standards.
3
Publication available in full text mode
Content available

Współpraca Unii Europejskiej z Kazachstanem w zakresie dobrego rządzenia, demokracji, praw człowieka i wsparcia reform instytucjonalnych

80%
Gomółka K.
Nowa Polityka Wschodnia
|
2017
|
vol. 4(15)
15-29
EN
The European Union supported Kazakhstan in carrying out political, economic and social reform twice. For the first time EU did so within the framework of the TACIS program in the years 1991–2006 when Kazakhstan has received $ 166 million mainly for the restructuring of state-owned enterprises, agriculture, infrastructure, energy, telecommunications, transport, environmental protection, administrative reform and health care and education. Again, the European Union has granted funds to Kazakhstan in the framework of the Strategy for Central Asia in 2007–2013. The main burden of support has been designed to prepare for institutional reforms for good governance and human rights protection. There were implemented 17 projects within four sectors: legal services and the judiciary; human rights, economic policy and development, strengthening civil society. In assessing the changes in some regions of the country reported good practices in the field of dialogue between local authorities and non-governmental organizations, increase the efficiency of public services and the transparency of budgetary expenditure. It was emphasized, however, that the authorities of Kazakhstan do not show understanding for the concept of good governance and democratization processes.
RU
Евросоюз неоднократно содействовал Казахстану в проведении политиче- ских, экономических и общественных реформ. Впервые поддержка была реализована в рамках Программы TACIS в 1991–2006 гг., когда Казахстан получил 166 млн долларов с предназначением, главным образом, на реструк- туризацию государственных предприятий, сельское хозяйство, энергетиче- скую инфраструктуру, телефонные линии, транспортные средства, охрану окружающей среды, реформу администрации, здравоохранение, а также на образование и просвещение. Вновь Евросоюз предоставил финансо- вые средства Казахстану в рамках Стратегии содействия для Центральной Азии в 2007–2013 гг. Основное количество средств было предназначено на подготовку к проведению институциональных реформ в сфере правильно- го управления и соблюдения прав человека. Было реализовано 17 проектов в рамках четырёх секторов: юридических услуг и юстиции, прав человека, экономической политики и развития, укрепления гражданского общества. Согласно оценке проведенных перемен в некоторых регионах государства была отмечена правильная практика в сфере диалога местных властей с не- правительственными организациями, увеличение эффективности обще- ственных услуг публичных и открытости бюджетных расходов. Однако было подчеркнуто, что власти Казахстана не проявляют понимания для концеп- ции правильного управления и процессов демократизации.
4
Content available remote

Wymuszone zaginięcia na Ukrainie w latach 2013-2014: skargi i procedury międzynarodowe

80%
Baranowska G.
Studia Prawnicze KUL
|
2015
|
issue 2 (62)
9-29
PL
Artykuł poddaje analizie międzynarodowe mechanizmy skargowe, z których mogą skorzystać rodziny osób, które zaginęły na Ukrainie. Występowanie zjawiska wymuszonych zaginięć nasiliło się od rozpoczęcia protestów antyrządowych w listopadzie 2013 r., w czasie których wielu uczestników zostało bezprawnie pozbawionych wolności, podczas gdy władze państwowe zaprzeczały, że brały udział w ich zatrzymaniu. Zarówno wojskom ukraińskim, jak i siłom separatystycznym przypisuje się popełnianie przestępstwa wymuszonych zaginięć w czasie konfliktu zbrojnego. Do licznych zaginięć doszło w 2014 r. także na Krymie. Przedmiotem analizy są wyroki Europejskiego Trybunału Praw Człowieka (ETPCz), decyzje Komitetu Praw Człowieka ONZ (KPCz), oraz działania podejmowane przez Grupę Roboczą ds. Wymuszonych Zaginięć ONZ. Najbardziej obszerna część artykułu dotycząca skarg indywidualnych do ETPCz: poddaje analizie jego orzecznictwo w zakresie wymuszonych zaginięć dotyczące ustalania stanu faktycznego, naruszenia prawa do życia i zakazu tortur i nieludzkiego traktowania, zarówno wobec zaginionych, jak i ich rodzin. Przedstawiono również mechanizm skargowy KPCz i wskazano na występujące różnicę, oraz procedury Grupy Roboczej, której odstawowym zadaniem jest pośredniczenie w komunikacji między osobami zgłaszającymi zaginięcie, a odpowiednim rządem w celu wyjaśnienia losu osoby zaginionej.
EN
The article analyses international complaint mechanisms, that are available for the families of the persons that disappeared in Ukraine. The phenomena of enforced disappearances increased since the beginning of the anti-government protest in November 2013, during which many participants were illegally deprived of their liberty, while the authorities denied their involvement. Both the Ukrainian army and the separatist forces are accused of taking part in enforced disappearances during the armed conflict. Many disappearances happened also in 2014 in Crimea. The subject of the analysis are European Court of Human Rights (ECHR) judgments, the UN Human Rights Committee’s (HRC) views as well as actions of the Working Group on Enforced and Involuntary Disappearances. The most extensive part of the article concerns individual complaints to the ECHR and analysis its jurisprudence with regard to establishing facts and evidence, violating the right to life and the prohibition of torture and inhuman treatment, both with regard to the disappeared and their families. The HRC complaint mechanism has also been presented and the differences between the two, as well as the Working Group procedures, whose role is to channel of communication between family members of victims of enforced disappearance and other sources reporting cases of disappearances, and the Governments concerned.
RU
Статья анализирует международные механизмы по жалобам, которыми могут воспользоваться семьи исчезнувших в Украине. Явление насильственных исчезновений усилились с начала антиправительственных протестов в ноябре 2013 г., в ходе которых многие из участников были незаконно лишены свободы, в то время, как государственные органы власти, отрицали, что участвовали в их задержанию. Украинским военным и сепаратистским cилам приписываются преступления насильственных исчезновений в ходе вооруженного конфликта. К многочисленным исчезновениям дошло в 2014 году также в Крыму. Анализируются решения Европейского Суда по Правам Человека (ЕСПЧ), решения Комитета по Правам Человека ООН, а также действия, предпринятые Рабочей Группой в Делах Насильственных Исчезновений ООН. Самая обширная часть статьи касается индивидуальных жалоб в ЕСПЧ: проанализировано его прецедентное право в области насильственных исчезновений, связанных с определением фактов, нарушение права на жизнь и запрет пыток и бесчеловечного обращения как пропавших без вести так и их семей. Представлено также механизм жалоб Комитета по Правам Человека и указано на разницу и процедуры Рабочей Группы, заданием которой есть посредничество между людьми, сообщивших о потере, и соответствующим правительством с целью выяснения судьбы пропавших без вести лиц.
5
Publication available in full text mode
Content available

Исследование безопасности как правовой категории

80%
Iroshnikov D.
De Securitate et Defensione. O Bezpieczeństwie i Obronności
|
2017
|
issue 2(3)
7-17
RU
В статье представлено комплексное фундаментальное теоретико-правовое исследование безопасности как правовой категории. Автор решил отойти от традиционного изучения категории «национальная безопасности» и рассмотрении безопасности как таковой под иным углом – с точки зрения характеристики действующего права и его регулятивного воздействия. Новизна метода позволила исследовать безопасность не в рамках действия специальных законов, а сквозь призму действующего права в целом, как важнейшую правовую ценность с применением аксиологического подхода. Особое внимание было уделено вопросам обеспечения безопасности как функции права; безопасность, как принцип права; право личности на безопасность; безопасность как нематериальное благо в гражданском праве; безопасность в теории преступления в уголовном праве. Автор пришел к выводу, что категория «безопасность» органически интегрирована в правовую материю, безопасность может рассматриваться в качестве функции и принципа права. Отдельные аспекты взаимоотношения права и безопасности проявляются в отраслях права: конструкционном (право личности на безопасность), гражданском (безопасность как нематериальное благо) и уголовном (безопасность в теории преступления в уголовном праве).
PL
Artykuł poświęcony jest kompleksowemu fundamentalnemu prawno-teoretycznemu badaniu nad bezpieczeństwem jako kategorią prawną. Autor postanowił odejść od tradycyjnego poglądu na kategorię „bezpieczeństwa narodowego” i podjął się wyzwania przeanalizowania bezpieczeństwa z perspektywy holistycznej przez pryzmat charakteru obowiązującego prawa i jego wpływu regulującego. Zastosowana metoda pozwoliła przeanalizować bezpieczeństwo nie pod kątem obowiązywania poszczególnych ustaw, lecz z pozycji całości obowiązującego prawa, jako nadrzędnej wartości prawnej, określonej przez dogmatykę aksjologiczną. Szczególną uwagę poświęca się kwestiom zapewnienia bezpieczeństwa, jako funkcji prawa; bezpieczeństwa jako zasady prawa; prawu jednostki do bezpieczeństwa; bezpieczeństwu jako dobra niematerialnego w prawie cywilnym; oraz bezpieczeństwu w teorii przestępstwa w prawie karnym. Autor dochodzi do wniosku, że kategoria „bezpieczeństwo” jest organicznie wplątana w materię prawną, gdyż może być rozpatrywane jako funkcja i zasada prawa. Poszczególne aspekty wzajemnego oddziaływania między prawem i bezpieczeństwem przejawiają się w poszczególnych dziedzinach prawa: konstytucyjnym (prawo jednostki do bezpieczeństwa), cywilnym (bezpieczeństwo jako dobro niematerialne) i karnym (bezpieczeństwo w teorii przestępstwa w karnistyce).
6
Content available remote

Prawo jako aspekt wspólnoty politycznej: koncepcja Michela Villeya

80%
Barut A.
Studia Prawnicze KUL
|
2015
|
issue 1 (61)
7-30
PL
Przedmiotem artykułu jest filozofia prawa Michela Villeya. Według Villeya prawo to relacja, w której każdy otrzymuje należną mu część dóbr (własności, prestiżu itd.) Warunkiem prawa jest istnienie zbiorowości politycznej, której ethos dostarcza kryteriów podziału dóbr, a także tworzy więź, dzięki której obywatele są skłonni je stosować. Prawo odróżnia się od moralności jako zbioru zakazów i nakazów, ideologii, ekonomii itd. Sposobem poznania prawa jest rozumiejąca obserwacja życia społecznego i afirmacja uznanych w danej społeczności kulturowych topoi. Wyrazem właściwego sposobu rozumienia prawa była Arystotelesowska idea sprawiedliwości w sensie szczególnym, rzymska jurysprudencja okresu klasycznego a także filozofia św. Tomasza z Akwinu. Z podejściem tym konkurowało rozumienie prawa jako zbioru norm: wyrazu powszechnego prawa moralnego (stoicym) lub woli bożej (judaizm, tradycja Augustyńska). W nowożytności jako cel prawa wskazuje się realizację woli lub interesu podmiotów indywidualnych lub zbiorowych, wyrażonych w prawach podmiotowych, prawo odrywa się od ethosu wspólnoty politycznej. Uniemożliwia to racjonalne odnalezienie prawa, zostaje ono zredukowane do zbiorów norm, historycznie przypadkowych wyrazów woli ustawodawcy lub kaprysów jednostki. Pełnym wyrazem nowożytnego rozumienia prawa jest idea praw człowieka.
EN
The subject of the article is Michel Villey’s philosophy of law. According to him law is a relationship in which each party receives an appropriate portion of goods (wealth, prestige etc.). The condition of such a relationship is the existence of political community: its ethos serves as the criterion for just sharing and social ties among citizens induce them to observe law, which differs from the morality (understood as a set of prescriptions or prohibitions), ideology, economics etc. The method of its cognition is comprehensive observation of social life and recognition of cultural topoi of community. The Aristotelian idea of particular justice, the Roman jurisprudence of classical period and the philosophy of Saint Thomas of Aquinas were the examples of the proper conception of law. A different approach was its understanding as a set of rules: the expression of universal moral law (stoicism) or the expression of God’s will (judaism, Augustinian tradition). In modern era the goal of law is identified with the realisation of will or interests of individual or collectiva subjects, expressed in subjective rights. It separates law from ethos of political community. According to Villey, it makes impossible the rational discussion on law, which is reduced to sets of norms, accidental expression of the will of law-maker, or individual’s whims. The full expression of modern law’s conception is the idea of human rights.
RU
В статье рассматривается филоссофия права Мишеля Виллея. По Виллею закон это отношения, в которых каждый получает должную ему часть активов (недвижимость, престиж и т.д.). Условием закона является существование политического общества, чья этика устанавливает критерии для распределения активов, и создает связь, через которую граждане готовы их использовать. Закон отличается от морали как набора запретов и наказов, идеологии, экономики и т.д. Путем к познанию закона есть наблюдение общественной жизни и утверждение признанной в ней общественной культуры. Выражением правильного способа понимания закона была идея справедливости Аристотеля в конкретном смысле, римская юриспруденция классического периода, а также философия Св. Фома Аквинского. С этим подходом конкурировало понимание закона как совокупности норм: выражение универсального морального закона (стоицизм) или по воле Бога (иудаизм, традиция августинов). В наше время, как цель закона указывается реализация воли или интересов физических лиц или коллективных, выраженное в субьективных законах, закон отрывается от ethosu политического сообщества. Это делает невозможным рациональное применение закона, он уменьшается до собрания нормативов, исторически случайных выражений воли законодателей или прихоти отдельных лиц. Полным выражением современного понимания закона является идея прав человека.
7
Publication available in full text mode
Content available

Międzynarodowy Dzień Kobiet - relikt socjalizmu czy symbol walki o równouprawnienie płci?

80%
Leszczyńska-Wichmanowska K.
Nowa Polityka Wschodnia
|
2022
|
issue 1(32)
9-30
RU
8 Марта, как Международный женский день - это результат рабочего движения в Северной Америке и Европе. Праздник, учрежденный в 1910 году во время 8-го Конгресса II Социалистического интернационала в Копенгагене, был предназначен для пропаганды идей прав женщин и для оказания поддержки для получения ними всеобщих избирательных прав. Впервые Международный женский день отмечался 19 марта 1911 года в Западной Европе в ознаменование мартовской революции 1848 года. В свою очередь в России, а в последствии в СССР, было принято решение отмечать его в годовщину участия женщин в демонстрации в Петрограде (сегодняшнем Санкт-Петербурге) 8 марта (23 февраля по юлианскому календарю) 1917 года. В межвоенный период в Польше (по инициативе PPS) Праздник женщин отмечался 19 июня, то есть в день памяти об отмене рабства в Соединенных Штатах Америки. В 1972 году Генеральная Ассамблея ООН, на волне своих усилий по изменению политики в отношении женщин, объявила 1975 год Международным годом женщин. До 1977 года, когда Генеральная Ассамблея ООН признала 8 марта Международным днем прав женщин и мира во всем мире, который можно праздновать в любой день, выбранный в соответствии с традициями данной страны, этот праздник отмечался в основном в социалистических странах.
EN
March 8 as International Women’s Day is the consequence of the work of labor movements in North America and Europe. The holiday, established in 1910 during the 8th Congress of the Second International in Copenhagen, was to promote the idea of women’s rights and build support for universal suffrage of women. The first celebration of the International Women’s Day was held on 19 March 1911 in Western Europe to commemorate the 1848 March Revolution. In Russia, and then the USSR, it was decided to organize it on the anniversary of women’s participation in the demonstration in Petrograd (now St. Petersburg) on 8 March (23 February - according to the Julian calendar) 1917. In the interwar period in Poland (on the initiative of the PPS) Women’s Day was celebrated on 19 June, commemorating the abolition of slavery in the United States. In 1972, the UN General Assembly, on the wave of efforts to change its policy towards women, proclaimed 1975 the International Women’s Year. Until 1977 - when the UN General Assembly recognized 8 March as the International Day of Women’s Rights and International Peace, which could be celebrated on a day chosen according to the tradition of a given country - this holiday was mainly celebrated in socialist countries.
8
Publication available in full text mode
Content available

Zakaz dyskryminacji genetycznej w prawie międzynarodowym publicznym

80%
Kofin-Brończyk K.
Studia Prawnicze KUL
|
2023
|
issue 1
165-180
UK
Генетична дискримінація означає різне ставлення до людини через її генетичні особливості, які дозволяють визначити, яка схильність до здоров’я людини. Приклади включають генетичну структуру хвороби Гентінгтона або ризик розвитку колоректального раку. З юридичної точки зору виникає важлива проблема: чи можна використовувати знання генетичних даних у спосіб, який дискримінує особу? Наприклад, проблема може полягати в тому, що страховик відмовляється укладати з нами договір страхування життя або підвищує наш внесок. Першим методом дослідження є догматичний аналіз, який включає два елементи: кількісний та якісний метод проведення інвентаризації міжнародного права та юридично-догматичний метод, тобто критичний аналіз літератури та юриспруденції. Другим методом дослідження є порівняльно-правовий аналіз, метою якого є порівняння норм в універсальній та регіональній системі прав людини. Метою цієї статті є дослідити, наскільки питання заборони генетичної дискримінації врегульовано міжнародним публічним правом. Чому слід відрізняти генетичну дискримінацію від загальних дискримінаційних норм? Багато правових актів (наприклад Універсальна декларація прав людини) містять загальні антидискримінаційні норми. Однак приклади генетичної дискримінації вказують на те, що чинні правила можуть виявитися недостатніми. Стаття також є спробою відповісти на питання, що таке генетична дискримінація.
RU
Генетическая дискриминация означает иное отношение к человеку из-за его генетических признаков, которые определяют, какую предрасположенность к заболеваниям имеет человек. В качестве примера можно привести генетическую предрасположенность к болезни Гентингтона или риск развития колоректального рака. С юридической точки зрения возникает важная проблема: можно ли использовать данные о генетической информации таким образом, чтобы дискриминировать человека? Например, проблема может заключаться в том, что страховщик отказывается заключать с нами договор страхования жизни или увеличивает наш страховой взнос. Первый метод исследования – догматический анализ, который включает в себя два элемента: количественный и качественный метод изучения международного права и юридико-догматический метод, т.е. критический анализ литературы и судебной практики. Вторым методом исследования является сравнительно-правовой анализ, целью которого является сравнение положений, содержащихся в универсальной и региональной системе прав человека. Цель данной статьи – изучить, в какой степени запрет дискриминации по генетическим признакам регулируется международным публичным правом. Почему генетическую дискриминацию следует отличать от общих дискриминационных норм? Многие правовые документы (например, Всеобщая декларация прав человека) содержат общие антидискриминационные нормы. Однако примеры генетической дискриминации указывают на то, что существующих в настоящее время норм может быть недостаточно. Статья также является попыткой ответить на вопрос, что такое генетическая дискриминация.
EN
Genetic discrimination means treating someone differently because of their genetic traits, which make it possible to determine what health predispositions a person has. Examples include a genetic predisposition to Huntington’s disease or the risk of developing colorectal cancer. From a legal perspective, an important issue arises: can knowledge of genetic data be used in a way that is discriminatory towards the individual? For example, the problem may be that the insurer refuses to enter into a life insurance contract with us or increases our premium. The first research method is the dogmatic analysis, which includes two elements: the quantitative and qualitative method of making an inventory of international law and the legal-dogmatic method, i.e. the critical analysis of literature and case law. The second research method is a comparative legal analysis, which aims to compare regulations found in the universal and regional human rights systems. The aim of this article is to examine the extent to which the prohibition of genetic discrimination is regulated in public international law. Why should genetic discrimination be singled out against general anti-discrimination standards? Many legal acts (e.g. the Universal Declaration of Human Rights) contain general anti- -discrimination standards. However, examples of genetic discrimination indicate that current regulations may not be sufficient. This article also attempts to answer the question of what genetic discrimination is.
PL
Dyskryminacja genetyczna oznacza traktowanie kogoś w odmienny sposób ze względu na jego cechy genetyczne, które pozwalają stwierdzić, jakie predyspozycje zdrowotne ma człowiek. Przykładem jest genetyczne uwarunkowanie do zapadnięcia na chorobę Huntingtona czy ryzyko rozwoju raka jelita grubego. Z punktu widzenia prawa pojawia się ważny problem: czy wiedza o danych genetycznych może być wykorzystana w sposób, który będzie dyskryminował jednostkę? Przykładowo problem ten może polegać na tym, że ubezpieczyciel odmówi zawarcia z nami umowy dotyczącej ubezpieczenia na życie lub podwyższy naszą składkę. Pierwszą metodą badawczą jest analiza dogmatyczna, która obejmuje dwa elementy: metodę ilościową i jakościową przeprowadzenia inwentaryzacji prawa międzynarodowego oraz metodę prawnodogmatyczną, tj. krytyczną analizę literatury i orzecznictwa. Drugą metodą badawczą jest analiza prawnoporównawcza, która ma na celu porównanie regulacji występujących w uniwersalnym oraz regionalnym systemie praw człowieka. Celem niniejszego artykułu jest zbadanie, na ile kwestia zakazu dyskryminacji genetycznej jest uregulowa-na w prawie międzynarodowym publicznym. Dlaczego dyskryminacja genetyczna powinna być wyróżniona na tle ogólnych norm dyskryminacyjnych? Wiele aktów prawnych (np. Powszechna Deklaracja Praw Człowieka) zawiera ogólne normy antydyskryminacyjne. Przykłady dyskryminacji genetycznej wskazują jednak, że obecnie istniejące regulacje mogą okazać się niewystarczające. Artykuł jest także próbą odpowiedzi na pytanie, czym jest dyskryminacja genetyczna.
9
Publication available in full text mode
Content available

Юридическая ответственность как инструмент обеспечения безопасности

71%
Iroshnikov D.
De Securitate et Defensione. O Bezpieczeństwie i Obronności
|
2018
|
issue 2(4)
57-65
RU
В статье рассматривается юридическая ответственность как инструмент обеспечения безопасности. В первую очередь, по мнению автора, субъектом такой ответственности является государство, которое обязано обеспечить безопасность на своей территории, а также безопасность граждан, находящихся за рубежом. В рамках юридической ответственности государства рассматриваются вопросы ответственности за предотвращение террористических актов. В рамках юридической ответственности государства анализируется его обязанность обеспечить безопасность, которая подтверждается судебной практикой. Автор рассматривает также вопрос компенсации потерпевшим от акта терроризма по российскому и польскому законодательству. Автор удаляет внимание вопросам позитивной юридической ответственности государства, отражающейся в профилактических мерах, направленных на предотвращение угроз безопасности. Автором отмечается, что не только государство является субъектом юридической ответственности за безопасность. В этой связи рассматриваются вопросы такой ответственности для физических и юридических лиц. Отдельный аспект, на который автор обращает внимание – безопасность несовершеннолетних и ответственность родителей, а также образовательных организаций за ее обеспечение.
EN
The article deals with legal responsibility as a security tool. According to the author, the subject of such responsibility is primarily the state, which is obliged to ensure security on its territory, as well as the security of its citizens abroad. Under the legal responsibility of the state, the issues of responsibility for the prevention of terrorist acts should be considered. As part of legal responsibility, the obligation to provide security is considered, which is reflected in case law. On the basis of Russian and Polish law the author also examines the issue of compensation for the people who have been harmed as a result of terrorist attacks. The author pays attention to the issues of positive legal responsibility of the state, which is reflected in the preventive measures aimed at preventing security threats. The author emphasizes that not only the state is the subject of legal responsibility for security. Thus, the issues of liability for individuals and legal entities are considered. A separate issue which the author pays attention to is the safety of juveniles and the responsibility of their parents and educational institutions for its provision.
PL
Artykuł poświęcony jest odpowiedzialności prawnej jako instrumentowi zapewnienia bezpieczeństwa. Zdaniem autora, w pierwszej kolejności podmiotem tego rodzaju odpowiedzialności jest państwo, które zobowiązane jest do zapewniania bezpieczeństwa na całym swoim terytorium, jak również bezpieczeństwa obywateli, znajdujących się za granicą. W ramach odpowiedzialności prawnej państwa należy poddać analizie kwestie odpowiedzialności za zapobieżenie aktom terrorystycznym. W ramach odpowiedzialności prawnej rozpatruje się obowiązek zapewniania bezpieczeństwa, znajdującego odzwierciedlenie w orzecznictwie. Autor bada także kwestie odszkodowania dla osób, poszkodowanych w wyniku zamachu terrorystycznego, na gruncie prawa rosyjskiego i polskiego. Autor poświęca również uwagę kwestiom pozytywnej odpowiedzialności prawnej państwa, która wyraża się poprzez działania profilaktyczne, skierowane na prewencję zagrożeń terrorystycznych. Autor podkreśla, że nie tylko państwo występuje w charakterze podmiotu odpowiedzialności prawnej za bezpieczeństwo. W związku z tym badane są kwestie odpowiedzialności osób fizycznych i prawnych. Odrębnym zagadnieniem, na które zwraca uwagę jest bezpieczeństwo niepełnoletnich i odpowiedzialność rodziców oraz instytucji kształcenia za jego zapewnienie.
10
Publication available in full text mode
Content available

European Parliament’s response to the war in Ukraine

71%
Grądzka I.
Studia Prawnicze KUL
|
2023
|
issue 4
67-80
UK
Збройний наступ російських військових з частковою окупацією суверенної території України є безпрецедентною подією світового масштабу. Жертви серед цивільного населення, ігнорування необхідності створення гуманітарних коридорів для населення, яке тікає з окупованих ворожими військовими територій, вимушене переселення – все це можна було б розглядати як сценарій військового фільму. Однак з 24 лютого 2022 року такі події стали реальністю і вимагають рішучої засуджувальної реакції з боку світової спільноти. Метою цієї статті є інтерпретація резолюцій, ухвалених Європейським парламентом після початку збройної агресії Росії проти України, та їхній вплив на дії інституцій ЄС. Представлена аргументація фокусується на найважливіших питаннях, порушених Європарламентом у своїх резолюціях. Стаття є правовим аналізом, виконаним із застосуванням догматико-юридичного методу. Резолюції, як необов’язкові акти, класифікуються як “м’яке право”, які видаються в ситуаціях, що вимагають спеціальних дій або реакції з боку інституцій ЄС. Своїми резолюціями Парламент прагне привернути увагу держав-членів та міжнародної спільноти до економічних та гуманітарних наслідків війни. Майже у всіх резолюціях Парламент засуджує дії Росії, вказує на порушення прав людини та підкреслює свою солідарність з українським народом.
RU
Вооруженное нападение российских войск с частичной оккупацией суверенной территории Украины – беспрецедентное событие мирового масштаба. Жертвы среди мирного населения, игнорирование необходимости создания гуманитарных коридоров для населения, покидающего оккупированные вражескими военными территории, принудительное выселение – все это можно было бы отнести к сценарию военного фильма. Однако с 24 февраля 2022 года подобные события стали реальностью и требуют решительной осуждающей реакции со стороны всего мира. Цель данной статьи – интерпретация резолюций, принятых Европарламентом после военной агрессии России против Украины, и их влияния на деятельность институтов ЕС. Представленная аргументация сосредоточена на наиболее важных вопросах, затронутых Европарламентом в своих резолюциях. Статья представляет собой юридический анализ, выполненный с использованием догматико-правового метода. Резолюции, как необязательные акты, относятся к категории, так называемого, «soft law» и издаются в ситуациях, требующих специальных действий или реакции со стороны институтов ЕС. С помощью своих резолюций Европарламент стремится привлечь внимание государств-членов и международного сообщества к экономическим и гуманитарным последствиям войны. Практически во всех резолюциях Европарламент осуждает действия России, указывает на нарушения прав человека и подчеркивает свою солидарность с украинским народом.
EN
The military incursion by the Russian military, with the partial occupation of sovereign Ukrainian territory, is an unprecedented event on a global scale. The civilian casualties, the disregard for the need to create humanitarian corridors for the population fleeing the areas occupied by the enemy military, or the forced displacement could be treated like a war movie scenario. However, as of 24 February 2022, such events have become a reality and require strong condemnation from the world. This article aims to interpret the resolutions issued by the European Parliament since Russia’s military aggression against Ukraine and their impact on the actions of the EU institutions. The exegesis presented here focuses on the most important issues raised by the Parliament in its resolutions. This article is a legal analysis using the dogmatic-legal method. Resolutions, as non-binding acts, represent so-called soft law issued in situations requiring ad hoc action or reaction by the EU institutions. Through its resolutions, Parliament seeks to draw the attention of Member States and the international community to the economic and humanitarian consequences of war. In almost all its resolutions, Parliament condemns Russia’s actions, points out human rights violations and emphasises its solidarity with the Ukrainian people.
PL
Napaść zbrojna rosyjskich wojsk, z częściową okupacją suwerennego terytorium Ukrainy jest bezprecedensowym wydarzeniem w skali światowej. Ofiary wśród ludności cywilnej, ignorowanie potrzeby tworzenia korytarzy humanitarnych dla ludności uciekającej z terenów okupowanych przez wrogie wojsko czy przymusowe wysiedlenia można by potraktować jak scenariusz filmu wojennego. Jednak od 24 lutego 2022 r. takie wydarzenia stały się faktem i wymagają zdecydowanej reakcji potępiającej ze strony świata. Celem niniejszego artykułu jest interpretacja rezolucji wydawanych przez Parlament Europejski od momentu zbrojnej agresji Rosji przeciw Ukrainie i ich wpływu na działania instytucji unijnych. Prezentowany wywód koncentruje się wokół najważniejszych zagadnień poruszanych przez Parlament w swoich rezolucjach. Artykuł stanowi analizę prawniczą sporządzoną przy wykorzystaniu metody dogmatyczno-prawnej. Rezolucje, jako akty niewiążące, zaliczane są do tzw. prawa soft law, które wydawane jest w sytuacjach wymagających doraźnych działań lub reakcji ze strony instytucji UE. Parlament poprzez swoje rezolucje pragnie zwrócić uwagę państw członkowskich i społeczności międzynarodowej na skutki, jakie wojna wywołuje w wymiarze gospodarczym i humanitarnym. W niemalże wszystkich rezolucjach Parlament potępia działania Rosji, wskazuje przypadki łamania praw człowieka i podkreśla swoją solidarność z narodem ukraińskim.
11
Publication available in full text mode
Content available

International human rights law in the era of digital disinformation and propaganda: case studies from Myanmar and Ukraine

61%
Balcerzak M., Kapelańska-Pręgowska J.
Studia Prawnicze KUL
|
2023
|
issue 4
7-26
RU
Интернет и социальные сети стали для нас основными источниками информации, открыв нам окно в мир. Однако свобода доступа к информации и возможность ее распространения влекут за собой негативные последствия в виде быстрого распространения дезинформации, пропаганды и языка вражды. С точки зрения международного права в области прав человека возникают вопросы об обязанностях и ответственности государств. В данной статье авторы утверждают, что в обязанности государств входит принятие необходимых и надлежащих мер как для защиты свободы выражения мнений, так и для предотвращения распространения пропаганды и дезинформации. Разграничение между защищаемой речью и речью, выходящей за допустимые пределы свободы выражения мнений, не всегда очевидно и может представлять определенную сложность. Чтобы лучше понять эти вопросы, авторы сосредоточились на анализе двух примеров – геноцида мусульманского меньшинства рохинджа в Мьянме и войны в Украине. Они наглядно показывают, как государственная пропаганда и дезинформация могут приводить к насилию и серьезным нарушениям прав человека.
UK
Інтернет та соціальні мережі стали нашими основними джерелами інформації, відкриваючи вікно у світ. Однак свобода доступу до інформації та легкість її поширення призводить до негативних наслідків у вигляді швидкого поширення дезінформації, пропаганди та мови ворожнечі. З точки зору міжнародного права прав людини виникають питання щодо обов’язків та відповідальності держав. У цій статті автори стверджують, що саме на державах лежить відповідальність за вжиття необхідних і належних заходів як для захисту свободи вираження поглядів, так і для запобігання поширенню пропаганди та дезінформації. Різниця між захищеним мовленням і мовленням, яке перевищує допустимі межі свободи вираження поглядів, не завжди очевидна і може бути складною. Щоб краще зрозуміти ці питання, автори зосереджуються на аналізі двох прикладів, а саме геноциду мусульманської меншини Рохінджа в М’янмі та війни в Україні. Вони ілюструють, як державна пропаганда та дезінформація можуть призвести до насильства та серйозних порушень прав людини.
PL
Internet i media społecznościowe stały się naszymi głównymi źródłami informacji, otwierając nam okno na świat. Jednak wolność dostępu do informacji i łatwość jej rozpowszechniania niesie ze sobą negatywne konsekwencje w postaci szybkiego rozprzestrzeniania się dezinformacji, propagandy i mowy nienawiści. Z perspektywy prawa międzynarodowego praw człowieka pojawiają się pytania dotyczące obowiązków i odpowiedzialności państw. W niniejszym artykule autorzy argumentują, że zadaniem państw jest podjęcie niezbędnych i odpowiednich działań zarówno w celu ochrony wolności wypowiedzi, jak i zapobiegania rozprzestrzenianiu się propagandy i dezinformacji. Rozróżnienie wypowiedzi podlegających ochronie od tych przekraczających dopuszczalne granice wolności słowa niekoniecznie jest oczywiste i może stanowić trudne wyzwanie. Aby lepiej zrozumieć te kwestie, autorzy koncentrują się na analizie dwóch przykładów, tj. ludobójstwa muzułmańskiej mniejszości Rohingya w Mjanmie oraz wojny w Ukrainie. Stanowią one ilustrację tego, jak państwowa propaganda i dezinformacja mogą prowadzić do przemocy i poważnych naruszeń praw człowieka.
EN
Today, more than ever, the Internet and social media have become our primary sources of information, offering us a window to the world. However, this freedom to access and disseminate information has negative consequences, as it allows for a rapid spread of disinformation, propaganda, and hate speech. From the perspective of international human rights law, questions arise regarding the obligations and responsibilities of states. In this discussion, the authors argue that one of the primary tasks of states is to take necessary and appropriate measures to simultaneously protect the freedom of expression and prevent the spread of propaganda and disinformation. Balancing these conflicting interests is a complex challenge. To better understand them, the authors analyse selected examples from international and domestic jurisprudence and practice, such as the Rohingya genocide in Myanmar and the war in Ukraine. These cases serve to illustrate how state-sponsored propaganda and disinformation can lead to violence and result in grave human rights violations.
first rewind previous Page / 1 next fast forward last
JavaScript is turned off in your web browser. Turn it on to take full advantage of this site, then refresh the page.