Results found: 2

Search results

Sort By:

Limit search:

Публічна історія: нове відкриття чи призабута давність?

100%

Чекаленко Л. Д.

Проблеми всесвітньої історії

2021

issue 14

164-178

To answer the question of what is public history, let's turn to its origins. The emergence of academic history in the nineteenth century, now called official, was associated with the separation of history from other fields of knowledge. At that time, it was believed that without a professional historical education, it was impossible to be an erudite and intelligent person, and to tell the past objectively and truthfully. Otherwise, these stories would resemble myths and fairy tales. Over time, history gradually became a scientific discipline, as well as an ideological science, as its primary task during the rapid kaleidoscope of changes in various political regimes was to educate ideologically savvy professionals for state-building. Thus, historical science was formed during the creation of nation-states and affirmed the national identity of different social and ethnic groups that formed one nation. What prompted recent history to approach man as the object of study? In our opinion, interest in man - a phenomenon of any civilization has existed since Hellenic times, and in the era of authoritarianism and totalitarianism has been replaced by interest in power and strength. Such a change, unfortunately, led to the tragic consequences of the First and Second World Wars. The disproportionately heavy burden of the tragedies of the Second World War and the emergence of new threats to world security in the bipolar period forced two opposing ideological camps to understand the need for dialogue, finding common ground and finding consensus in peace building. The Helsinki process began, and cooperation between the United States and the Soviet Union deepened in strategic areas: space and high technology. Security levers have been strengthened, and a regional security structure, the Conference on Security and Co-operation in Europe (OSCE / OSCE), has been established in the European dimension. Civilizational exchange contributed to the growth of education of the population, the deepening of the intellectual component of society. At the center of the state and history was an intelligent man – Homo Sapiens, who felt his significance for the world, history and the future. World wars have forced historians to rethink the meaning of life, its fragility and vulnerability. And the deep political, economic, and social world crisis of the 1970s drew the attention of historical science to the person. Oral history, new social history, public history, etc. appeared. The philosophical and social sciences began to study individual social groups – women's society, religious communities, working and student youth, etc. With the growth of interest in the person, the interest in history as it is, without ornaments and artificial exaggerations, the history of ordinary people and places, increased.

Для відповіді на винесене у назву статті питання, що таке публічна історія, звернемося до її витоків. Історія як академічна дисципліна, котру викладають у вищих навчальних закладах, є порівняно новою сферою знань. Поява академічної історії у ХІХ ст., яку нині називають офіційною, була пов’язана з відокремленням історії від інших наукових напрямів. Тоді вважалося, що без фахової історичної освіти не можна бути ерудованою та інтелігентною людиною, до того ж об’єктивно і правдиво розповідати про минуле. В іншому випадку ці розповіді нагадували б міфи й казки. Із часом історія поступово стає науковою дисципліною, а також – ідеологічною наукою, оскільки її першочерговим завданням під час швидкого калейдоскопу змін різноманітних політичних режимів було виховувати ідеологічно підкуті професійні кадри для державного будівництва. Отже, історична наука сформувалась у період творення національних держав і утверджувала національну ідентичність різних соціальних та етнічних груп, що становили одну націю. Що спонукало новітню історію звернутися до людини, як об’єкта дослідження? На наше переконання, інтерес до людини – феномену будь-якої цивілізації існував ще з еллінських часів, а в епоху авторитаризму і тоталітаризму змінився інтересом до влади і сили. Саме така зміна, на жаль, призвела до трагічних наслідків Першої і Другої світових війн. Непомірно важка ноша трагедій Другої світової війни і поява нових загроз світовій безпеці вже в біполярний період змусили два протилежні ідеологічні табори дійти розуміння необхідності діалогу, пошуку точок дотику і віднайдення консенсусу у миробудівництві. Розпочався Хельсінкський процес, поглибилось співробітництво США-СРСР у стратегічних галузях: космосі та високих технологіях. Посилились важелі безпеки, а в європейському вимірі утворилася регіональна безпекова структура Нарада з безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ/ОБСЄ). Цивілізаційний обмін сприяв зростанню освіченості населення, поглибленню інтелектуальної складової суспільства. В центрі держави та історії поставала людина розумна – Homo Sapiens, яка відчула свою значущість для світу, історії і майбутнього. Світові війни змусили істориків переосмислити сенс буття, його крихкість та вразливість. А глибока політична, економічна та соціальна світова криза 1970-х рр. привернула увагу історичної науки до людини. З’явилися усна історія, нова соціальна історія, публічна історія тощо. Філософські і соціальні науки почали вивчати окремі соціальні групи – жінок, релігійні спільноти, робітничу та студентську молодь тощо. Із зростанням інтересу до людини поглибився інтерес до історії, як вона є, без прикрас і штучної гіперболізації, до історії звичайних людей і місцин.

Історична пам’ять як чинник внутрішньої і зовнішньої політики Республіки Польща

100%

Чекаленко Л. Д.

Проблеми всесвітньої історії

2022

issue 19

34-56

The article deals with the phenomenon of the historical memory of the Republic of Poland, which is currently aimed at solving the internal and external tasks of the state in the following directions. The first concerns a number of geopolitical and practical issues of relations with Germany, the second revolves around relations with the Russian Federation, and the third is focused on the “Volyn problem”, which is naturally extrapolated to relations with Ukraine. Such a trichotomy was formed throughout the 20th century and continues to this day. If until 2014 German and Volyn unresolved issues prevailed in Polish politics and public life, then Russia’s invasion and war against Ukraine strengthened the Russian component of the Polish narrative of memory, aimed at debunking Moscow’s aggressive policy. The origins and essence of the problems in Poland’s relations with Germany, as well as with Russia, are similar in many issues, and in some dimensions even coincide. The geopolitical weight of politicians of the leading states resemble each other in terms of historical origins and the nature of problems, disrespectful assessments of their opponents or competitors, imperial attitudes toward their own and conquered peoples, and economic characteristics bequeathed to them by previous state formations. Relations between the Republic of Poland and Germany are closely intertwined. Complicated by territorial claims, they became particularly acute during the Cold War. The constructive dialogue of these European states reached a consensus level only with the unification of Germany in 1990. However, a final understanding has not yet been reached, as the Polish side still raises the issue of guilt towards the Poles on the part of Germany, which, according to Polish statements, did not sufficiently compensate for the losses of the Poles period of the Second World War.

У статті йдеться про феномен історичної пам’яті Республіки Польща, що нині спрямовується на розв’язання внутрішніх і зовнішніх завдань держави за наступними напрямами. Перший стосується низки геополітичних і практичних питань відносин з Німеччиною, другий точиться навколо відносин з Російською Федерацією, а третій сконцентровано на «проблемі Волині», що природньо екстраполюється на відносини з Україною. Така трихотомія складалася впродовж ХХ ст. і продовжується донині. Якщо до 2014 р. в польському політикумі і громадському житті превалювали німецькі і волинські нерозв’язані питання, то знападом і війною Росії проти України посилилась російська складова польського наративу пам’яті, спрямована на розвінчування московської загарбницької політики. Витоки і сутність проблем у відносинах Польщі з Німеччиною, а також з Росією у багатьох питаннях є подібними, а в деяких вимірах навіть збігаються. Геополітичні вагові політик провідних держав нагадують одне одного за історичними витоками і за характером проблем, за нешанобливими оцінками своїх противників або конкурентів, за імперським ставленням до свого і до підкорених народів, за економічними характеристиками, що залишили їм у спадок попередні державні формування. Тісно переплелися відносини Республіки Польща і Німеччини. Ускладнені територіальними претензіями, вони особливо загострились у роки холодної війни. Конструктивний діалог цих європейських держав вийшов на консенсусний рівень тільки з об’єднанням Німеччини у 1990 р. Однак остаточного взаєморозумінняй досі не досягнуто, оскільки польська сторона до нині порушує питання провини перед поляками з боку Німеччини, яка, за польськими заявами, недостатньо компенсувала втрати поляків періоду Другої світової війни.

Refine search results

2 Проблеми всесвітньої історії

2 Чекаленко Л. Д.

1 2022

1 2021

Search results

Публічна історія: нове відкриття чи призабута давність?

Історична пам’ять як чинник внутрішньої і зовнішньої політики Республіки Польща